1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ м҃
|
Глава 40
|
|
1
|
1
|
| Непра́зднство ве́лїе создано̀ бы́сть всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ, и҆ и҆́го тѧ́жко на сынѣ́хъ а҆да́млихъ, ѿ днѐ и҆схо́да и҆з̾ чре́ва ма́тере и҆́хъ до днѐ погребе́нїѧ въ ма́терь всѣ́хъ. | Багато трудів призначено кожній людині, і важке ярмо на синах Адама, з дня виходу з утроби матері їх до дня повернення до матері усіх. |
|
2
|
2
|
| Размышлє́нїѧ и҆́хъ и҆ стра́хъ серде́чный, помышле́нїе ча́ѧнїѧ, де́нь сконча́нїѧ: | Думка про очікуване і день смерти породжує у них міркування і страх серця. |
|
3
|
3
|
| ѿ сѣдѧ́щагѡ на престо́лѣ сла́вы и҆ да́же до смире́ннагѡ на землѝ и҆ пе́пелѣ, | Від того, хто сидить на славному престолі і до поваленого на землі і у поросі, |
|
4
|
4
|
| ѿ носѧ́щагѡ багрѧни́цꙋ и҆ вѣне́цъ и҆ да́же до ѡ҆дѣва́ющагѡсѧ льнѧ́ною, | від того, хто носить порфиру і вінець, і до одягненого у руб’я, — |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́рость и҆ за́висть, и҆ мѧте́жъ и҆ молва̀, и҆ стра́хъ сме́рти и҆ вражда̀ и҆ рве́нїе, и҆ во вре́мѧ поко́ѧ на ло́жи со́нъ нощны́й и҆змѣнѧ́етъ ра́зꙋмъ є҆гѡ̀: | у всякого досада і ревнощі, і знічення, і занепокоєння, і страх смерти, й обурення, і сварка, і під час заспокоєння на постелі нічний сон бентежить розум його. |
|
6
|
6
|
| ма́лѡ ꙗ҆́кѡ ничто́же на поко́й, и҆ ѿ тогѡ̀ во снѣ́хъ ꙗ҆́кѡ во дне́хъ блюде́нїѧ: | Мало, майже зовсім не має він спокою, і тому й уві сні він, як удень, насторожі: |
|
7
|
7
|
| возмꙋще́нъ видѣ́нїемъ се́рдца своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ и҆збѣжа́въ ѿ лица̀ бра́ни, во вре́мѧ спасе́нїѧ своегѡ̀ воста̀, и҆ дивѧ́сѧ ни при є҆ди́нѣмъ же стра́сѣ. | будучи збентеженим серцевими своїми мріями, як той, що утік з поля битви, під час безпеки своєї він пробуджується і не може надивуватися, що нічого не було страшного. |
|
8
|
8
|
| Со всѧ́кою пло́тїю ѿ человѣ́ка да́же до скота̀, и҆ на грѣ́шныхъ седмери́цею къ си̑мъ: | Хоч це буває з усякою плоттю, від людини до худоби, але у грішників у сім разів більше за це. |
|
9
|
9
|
| сме́рть и҆ кро́вь, и҆ рве́нїе и҆ ѻ҆рꙋ́жїе, наведє́нїѧ, гла́дъ и҆ сокрꙋше́нїе и҆ ра̑ны, | Смерть, убивство, сварка, меч, нещастя, голод, руйнація й удари, — |
|
10
|
10
|
| на беззако́нныхъ создана̑ бы́ша сїѧ̑ всѧ̑, и҆ си́хъ ра́ди бы́сть пото́пъ. | усе це — для беззаконних; і потоп був для них. |
|
11
|
11
|
| Всѧ̑, є҆ли̑ка ѿ землѝ, въ зе́млю возвраща́ютсѧ, и҆ ѿ воды̀, въ мо́ре возвраща́ютсѧ. | Усе, що від землі, повертається у землю, і що з води, повертається у море. |
|
12
|
12
|
| Всѧ́къ да́ръ и҆ непра́вда и҆стреби́тсѧ, а҆ вѣ́ра во вѣ́къ стоѧ́ти бꙋ́детъ. | Усякий подарунок і несправедливість будуть знищені, а вірність буде стояти повік. |
|
13
|
13
|
| И҆мѣ́нїе непра́ведныхъ ꙗ҆́кѡ рѣка̀ и҆́зсхнетъ, и҆ ꙗ҆́коже гро́мъ вели́къ въ до́ждь возгреми́тъ. | Маєтки несправедливих, як потік, висохнуть і, як сильний грім при заливному дощі, прогримлять. |
|
14
|
14
|
| Є҆гда̀ разгне́тъ рꙋ́цѣ, возвесели́тсѧ, та́кѡ престꙋпа́ющїи до конца̀ и҆зче́знꙋтъ. | Хто відкриває руку, той буває веселий; а злочинці остаточно загинуть. |
|
15
|
15
|
| И҆зча̑дїѧ нечести́выхъ не оу҆мно́жатъ вѣ́твїй, и҆ корє́нїѧ нечи̑стаѧ на тве́рдѣ ка́мени: | Нащадки нечестивих не примножать гілок, і нечисті корені — на стрімкій скелі: |
|
16
|
16
|
| ѕла́къ над̾ всѧ́кою водо́ю и҆ на бре́зѣ рѣкѝ пре́жде всѧ́кїѧ травы̀ и҆сто́рженъ бꙋ́детъ. | осока біля усякої води і на березі ріки скошується раніше усякої іншої трави. |
|
17
|
17
|
| Благода́ть ꙗ҆́кѡ ра́й во благослове́нїихъ, и҆ ми́лостынѧ во вѣ́къ пребыва́етъ. | Доброчинність, як рай, повна благословінь, і милостиня перебуває повік. |
|
18
|
18
|
| Живо́тъ самодово́лнагѡ дѣ́лателѧ оу҆слади́тсѧ, и҆ па́че ѻ҆бои́хъ ѡ҆брѣта́ѧй сокро́вище. | Життя задоволеного своєю долею і трудівника солодке; але перевершує обох той, хто знаходить скарб. |
|
19
|
19
|
| Ча̑да и҆ созида́нїе гра́да оу҆твержда́ютъ и҆́мѧ, и҆ па́че ѻ҆бои́хъ жена̀ непоро́чна вмѣнѧ́етсѧ. | Діти і побудова міста увічнюють ім’я, але кращою за те й інше вважається бездоганна дружина. |
|
20
|
20
|
| Вїно̀ и҆ мꙋсїкі́а веселѧ́тъ се́рдце, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ возлюбле́нїе премꙋ́дрости. | Вино і музика веселять серце, але краще за те й інше — любов до мудрости. |
|
21
|
21
|
| Свирѣ́ль и҆ ѱалти́рь оу҆слажда́ютъ пѣ́снь, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ ѧ҆зы́къ сла́дкїй. | Сопілка і гуслі роблять приємним спів, але краще за них — приємний язик. |
|
22
|
22
|
| Благода́ти и҆ добро́ты возжела́етъ ѻ҆́ко твоѐ, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ ѕла́ка сѣ́мене. | Приємність і краса бажані для очей твоїх, але більше тієї й іншої — зелень посіву. |
|
23
|
23
|
| Прїѧ́тель и҆ дрꙋ́гъ срѣта̑ющасѧ во вре́мѧ, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ жена̀ съ мꙋ́жемъ. | Друг і приятель сходяться часом, але дружина з чоловіком — завжди. |
|
24
|
24
|
| Бра́тїѧ и҆ по́мощь во вре́мѧ ско́рби, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ ми́лостынѧ и҆зба́витъ. | Брати і покровителі — під час скорботи, але вірніше за тих та інших спасає милостиня. |
|
25
|
25
|
| Зла́то и҆ сребро̀ оу҆твердѧ́тъ но́гꙋ, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ совѣ́тъ благоꙋго́денъ бꙋ́детъ. | Золото і срібло утверджують стопи, але надійнішою за те й інше визнається добра порада. |
|
26
|
26
|
| И҆мѣ́нїе и҆ крѣ́пость вознесꙋ́тъ се́рдце, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ стра́хъ гдⷭ҇ень: | Багатство і сила підносять серце, але вищий за те — страх Господній: |
|
27
|
27
|
| нѣ́сть во стра́сѣ гдⷭ҇ни оу҆мале́нїѧ и҆ нѣ́сть въ не́мъ лише́нїѧ по́мощи: | у страху Господньому немає недоліку, і немає потреби шукати при ньому допомоги; |
|
28
|
28
|
| стра́хъ гдⷭ҇ень ꙗ҆́кѡ ра́й благослове́нїѧ, и҆ па́че всѧ́кїѧ сла́вы покры̀ є҆го̀. | страх Господній — як благословенний рай, і наділяє його усякою славою. |
|
29
|
29
|
| Ча́до, живото́мъ просли́вымъ не живѝ: лꙋ́чше оу҆мре́ти, не́жели проси́ти. | Сину мій! не живи життям убогим: краще померти, ніж просити милостиню. |
|
30
|
30
|
| Мꙋ́жъ зрѧ̀ на чꙋждꙋ́ю трапе́зꙋ, нѣ́сть живо́тъ є҆гѡ̀ въ числѣ̀ живота̀: ѡ҆печа́литъ дꙋ́шꙋ свою̀ чꙋжды́ми бра́шны: | Хто задивляється на чужий стіл, того життя — не життя: він принижує душу свою чужими стравами; |
|
31
|
31
|
| мꙋ́жъ же хꙋдо́гъ и҆ нака́занъ сохрани́тсѧ. | але людина розумна і вихована застереже себе від того. |
|
32
|
32
|
| Во оу҆стѣ́хъ нестыдли́вагѡ проше́нїе оу҆слади́тсѧ, и҆ во чре́вѣ є҆гѡ̀ ѻ҆́гнь возгори́тсѧ. | У вустах безсоромного солодким здається прохання милостині, але в утробі його вогонь запалає. |
