1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ к҃
|
Глава 20
|
|
1
|
1
|
| Ко́ль добро̀ є҆́сть ѡ҆бличи́ти, не́жели ꙗ҆ри́тисѧ та́йнѡ: и҆ и҆сповѣ́даѧйсѧ ѿ оу҆мале́нїѧ возбране́нъ бꙋ́детъ. | Набагато краще викрити, ніж сердитися таємно; і той, кого викривають наодинці, застережеться від шкоди. |
|
2
|
2
|
| Ко́ль добро̀ ѡ҆бличе́нномꙋ ꙗ҆ви́ти покаѧ́нїе: | Як добре тому, кого викриють, показати розкаяння! |
|
3
|
3
|
| се́й бо во́льнагѡ и҆збѣжи́тъ грѣха̀. | Бо він уникне вільного гріха. |
|
4
|
4
|
| Жела́нїе ско́пчо растли́тъ ли дѣви́цꙋ; та́кожде творѧ́й нꙋ́ждею сꙋды̀. | Що — побажання євнуха розтлити дівчину, те — той, хто звершує суд з натяжкою. |
|
5
|
5
|
| Є҆́сть молча́й ѡ҆брѣта́ѧйсѧ премꙋ́дръ, и҆ є҆́сть ненави́димь ѿ мно́гїѧ бесѣ́ды. | Хтось мовчить — і виявляється мудрим; а інший буває ненависним за велику балакучість. |
|
6
|
6
|
| Є҆́сть молча́й, не и҆́мать бо ѿвѣ́та: и҆ є҆́сть молча́й вѣ́дый вре́мѧ. | Хтось мовчить, бо не має, що відповідати; а інший мовчить, тому що знає час. |
|
7
|
7
|
| Человѣ́къ премꙋ́дръ оу҆молчи́тъ до вре́мене: проде́рзый же и҆ безꙋ́мный превосхо́дитъ вре́мѧ. | Мудра людина буде мовчати до часу; а марнославний і безрозсудний не буде чекати часу. |
|
8
|
8
|
| Оу҆множа́ѧй словеса̀ ме́рзокъ бꙋ́детъ, и҆ восхища́ѧй вла́сть возненави́дѣнъ бꙋ́детъ. | Багатомовний стане огидним, і хто захоплює собі право говорити, того зненавидять. |
|
9
|
9
|
| Є҆́сть благопоспѣ́шство во ѕлы́хъ мꙋ́жеви, и҆ є҆́сть и҆з̾ѡбрѣ́тенїе на оу҆мале́нїе. | Буває успіх людині на зло, а знахідка — на втрату. |
|
10
|
10
|
| Є҆́сть даѧ́нїе, є҆́же тѝ не бꙋ́детъ на по́льзꙋ, и҆ є҆́сть даѧ́нїе, є҆гѡ́же ѿда́нїе сꙋгꙋ́бо. | Є даток, який не буде тобі на користь, і є даток, за який буває подвійне воздання. |
|
11
|
11
|
| Є҆́сть оу҆мале́нїе сла́вы ра́ди, и҆ є҆́сть, и҆́же ѿ смире́нїѧ вознесѐ главꙋ̀. | Буває приниження для слави, а хтось від приниження піднімає голову. |
|
12
|
12
|
| Є҆́сть кꙋпꙋ́ѧй мнѡ́гаѧ ма́лымъ и҆ возвраща́ѧй ѧ҆̀ седмери́цею. | Інший малим купує багато і заплатить за те у сім разів більше. |
|
13
|
13
|
| Премꙋ́дрый во словесѝ любе́зна сотвори́тъ себѐ: благѡда́ти же безꙋ́мныхъ и҆злїю́тсѧ. | Мудрий у слові стає люб’язним, люб’язності ж нерозумних залишаються даремними. |
|
14
|
14
|
| Даѧ́нїе безꙋ́мнагѡ не оу҆по́льзꙋетъ тѝ, ѻ҆́чи бо є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆ди́нагѡ мно́зи ко воспрїѧ́тїю: | Даяння безумного не буде тобі на користь; бо у нього замість одного багато очей для прийняття. |
|
15
|
15
|
| ма́лѡ да́стъ, а҆ мно́гѡ поноси́ти бꙋ́детъ и҆ ѿве́рзетъ оу҆ста̀ своѧ̑ ꙗ҆́кѡ проповѣ́дникъ: дне́сь взаи́мъ да́стъ, а҆ оу҆́трѡ и҆стѧ́жетъ: ненави́димь человѣ́къ таковы́й гдⷭ҇ꙋ и҆ человѣ́кѡмъ. | Небагато дасть він, а докоряти буде багато, і розкриє вуста свої, як глашатай. Нині він у борг дає, а завтра зажадає назад: ненависна така людина Господу і людям. |
|
16
|
16
|
| Бꙋ́й рече́тъ: нѣ́сть мѝ дрꙋ́га и҆ нѣ́сть хвалы̀ благи̑мъ мои̑мъ: ꙗ҆дꙋ́щїи хлѣ́бъ мо́й льсти́ви ѧ҆зы́комъ. | Нерозумний говорить: «немає у мене друга, і немає вдячности за мої благодіяння. Ті, що з’їдають хліб мій, улесливі на язик». |
|
17
|
17
|
| Коли́кощи и҆ коли́цы посмѣю́тсѧ є҆мꙋ̀; | Як часто і як багато хто буде насміхатися з нього! |
|
18
|
18
|
| Поползнове́нїе на землѝ лꙋ́чше не́же ѿ ѧ҆зы́ка: та́кѡ паде́нїе ѕлы́хъ со тща́нїемъ прїи́детъ. | Спотикання від землі краще, ніж від язика. Отже, скоро прийде падіння злих. |
|
19
|
19
|
| Человѣ́къ безблагода́тенъ ба́снь безвре́менна: во оу҆стѣ́хъ ненака́занныхъ прⷭ҇нѡ бꙋ́детъ. | Неприємна людина — дочасна байка; вона завжди буде на вустах невігласів. |
|
20
|
20
|
| Ѿ оу҆́стъ бꙋ́ѧгѡ ѿве́ржена бꙋ́детъ при́тча: не и҆́мать бо є҆ѧ̀ рещѝ во вре́мѧ своѐ. | Притча з уст нерозумного огидна, бо він не скаже її своєчасно. |
|
21
|
21
|
| Є҆́сть возбранѧ́емый согрѣша́ти ѿ скꙋ́дости, и҆ въ поко́и свое́мъ не оу҆мили́тсѧ. | Інший утримується від гріха убогістю, й у цій стриманості він не буде журитися. |
|
22
|
22
|
| Є҆́сть погꙋблѧ́ѧй дꙋ́шꙋ свою̀ за сты́дъ, и҆ ѿ лица̀ безꙋ́мна погꙋби́тъ ю҆̀. | Хтось губить душу свою через несміливість, і губить її через упередженість до безумного. |
|
23
|
23
|
| Є҆́сть ра́ди стыда̀ ѡ҆бѣща́ѧйсѧ дрꙋ́гови, и҆ приѡбрѣ́те є҆го̀ врага̀ тꙋ́не. | Інший через сором дає обіцянки другові, і без причини наживає у ньому собі ворога. |
|
24
|
24
|
| Поро́къ ѕо́лъ человѣ́кꙋ лжа̀, и҆ во оу҆стѣ́хъ ненака́занныхъ прⷭ҇нѡ бꙋ́детъ. | Злий порок у людині — неправда; у вустах невігласів вона — завжди. |
|
25
|
25
|
| Оу҆́ не є҆́сть та́ть, не́жели прⷭ҇нѡ лжа́й: ѻ҆́ба же па́гꙋбꙋ наслѣ́дѧтъ. | Краще злодій, ніж той, хто постійно говорить неправду; але обоє вони успадкують загибель. |
|
26
|
26
|
| Ѡ҆бы́чай человѣ́ка лжи́ва безче́стїе, и҆ стꙋ́дъ є҆гѡ̀ прⷭ҇нѡ съ ни́мъ. | Поведінка неправдивої людини — безчесна, і ганьба її завжди з нею. |
|
27
|
27
|
| Премꙋ́дрый словесы̀ произведе́тъ себѐ, и҆ человѣ́къ мꙋ́дрый оу҆го́денъ бꙋ́детъ вельмо́жамъ. | Мудрий словами піднесе себе, і людина розумна сподобається вельможам. |
|
28
|
28
|
| Дѣ́лаѧй зе́млю вознесе́тъ сто́гъ сво́й, и҆ оу҆гожда́ѧй вельмо́жамъ оу҆ми́лостивитъ ѡ҆ непра́вдѣ (свое́й). | Той, хто обробляє землю, збільшить свій стіг, і той, хто догоджає вельможам, одержить помилування у випадку неправди. |
|
29
|
29
|
| Мзда̀ и҆ да́рове ѡ҆слѣплѧ́ютъ ѻ҆́чи премꙋ́дрыхъ, и҆ ꙗ҆́коже бразды̑ на оу҆стѣ́хъ ѿвраща́ютъ ѡ҆бличє́нїѧ. | Частування і подарунки засліплюють очі мудрих і, ніби вузда в устах, відкидають викриття. |
|
30
|
30
|
| Премꙋ́дрость сокровє́на и҆ сокро́вище не ꙗ҆вле́но, ка́ѧ по́льза є҆́сть во ѻ҆бои́хъ; | Прихована мудрість і утаєний скарб — яка користь від обох? |
|
31
|
31
|
| Лꙋ́чше человѣ́къ скрыва́ѧй бꙋ́йство своѐ, не́жели человѣ́къ скрыва́ѧй премꙋ́дрость свою̀. | Краще людина, яка приховує свою дурість, ніж людина, яка приховує свою мудрість. |
