|
Глава 30
|
Главa l
|
|
1
|
1
|
| Слова Агура, сина Іакеєвого. Натхненні слова, які сказав цей чоловік Іфиїлу, Іфиїлу й Укалу: | Сі‰ глаг0летъ мyжъ вёрующымъ бGови, и3 почивaю: |
|
2
|
2
|
| справді, я більший невіглас, ніж будь-хто з людей, і розуму людського немає у мене, | безyмнэе бо є4смь t всёхъ человBкъ, и3 рaзума человёческагw нёсть во мнЁ: |
|
3
|
3
|
| і не навчився я мудрости, і пізнання святих не маю. | бGъ же научи1 мz премyдрости, и3 рaзумъ с™hхъ ўразумёхъ. |
|
4
|
4
|
| Хто піднімався на небо і сходив? хто зібрав вітер у пригорщі свої? хто зав’язав воду в одяг? хто поставив усі межі землі? яке ім’я йому? і яке ім’я синові його? чи знаєш? | Кто2 взhде на нeбо и3 сни1де; кто2 собрA вётры въ нBдра; кто2 возврати2 в0ду въ ри1зу; кто2 њбдержA вс‰ концы6 земли2; к0е и4мz є3гw2; и3ли2 к0е и4мz сhну є3гw2, да разумёеши; |
|
5
|
5
|
| Усяке слово Бога чисте; Він — щит тим, хто уповає на Нього. | Вс‰ бо словесA б9іz раздежє1на: защищaетъ же сaмъ благоговёющихъ є3мY. |
|
6
|
6
|
| Не додавай до слів Його, щоб Він не викрив тебе, і ти не виявився неправдомовцем. | Не приложи2 ко словесє1мъ є3гw2, да не њбличи1тъ тS, и3 л0жь бyдеши. |
|
7
|
7
|
| Дві речі я прошу в Тебе, не відмов мені, перше ніж я помру: | Дв0е прошY ў тебє2: не tими2 t менє2 благодaти прeжде ўмeртвіz моегw2: |
|
8
|
8
|
| суєту і неправду віддали від мене, убогости і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом, | сyетно сл0во и3 л0жно далeче t менє2 сотвори2, богaтства же и3 нищеты2 не дaждь ми2: ўстр0й же ми2 потрє1бнаz и3 самодовHлнаz, |
|
9
|
9
|
| щоб, переситившись, я не зрікся Тебе і не сказав: «хто Господь?» і щоб, зубожівши, не став красти і вживати ім’я Бога мого марно. | да не насhщьсz л0жь бyду и3 рекY: кт0 мz ви1дитъ; и3ли2 њбнищaвъ ўкрaду и3 кленyсz и4менемъ б9іимъ. |
|
10
|
10
|
| Не лихослов раба перед господарем його, щоб він не прокляв тебе, і ти не залишився винним. | Не предaждь рабA въ рyцэ господи1на, да не когдA прокленeтъ тS, и3 и3счeзнеши. |
|
11
|
11
|
| Є рід, який проклинає батька свого і не благословляє матері своєї. | Чaдо ѕло2 кленeтъ nтцA и3 мaтерь не благослови1тъ. |
|
12
|
12
|
| Є рід, який чистий в очах своїх, тоді як не омитий від нечистот своїх. | Чaдо ѕло2 прaведна себE сyдитъ, и3сх0да же своегw2 не и3змы2. |
|
13
|
13
|
| Є рід — о, які зарозумілі очі його, і як підняті вії його! | Чaдо ѕло2 высHки џчи и4мать, вёждома же свои1ма возн0ситсz. |
|
14
|
14
|
| Є рід, у якого зуби — мечі, і щелепи — ножі, щоб пожирати бідних на землі й убогих між людьми. | Чaдо ѕло2 мeчь зyбы (сво‰) и4мать, и3 членHвныz ћкw сёчиво, є4же губи1ти и3 поzдaти смирє1нныz t земли2 и3 ўбHгіz и4хъ t человBкъ. |
|
15
|
15
|
| У ненаситності дві дочки: «давай, давай!» Ось три невситимих, і чотири, які не скажуть: «достатньо!» | Піsвица и3мЁ три2 дщє1ри, люб0вію возлю1блєны, и3 три2 сі‰ не насhтишасz є3S, и3 четвeртаz не ўдовли1сz рещи2: дов0лно (ми2 є4сть). |
|
16
|
16
|
| Пекло й утроба безплідна, земля, що не насичується водою, і вогонь, що не говорить: «досить!» | Ѓдъ и3 п0хоть жены2, и3 землS ненапоeнаz вод0ю и3 водA и3 џгнь не рекyтъ: довлёетъ. |
|
17
|
17
|
| Око, що насміхається з батька і нехтує покірністю до матері, виклюють ворони дольні, і пожеруть пташенята орлині! | Џко ругaющеесz nтцY и3 досаждaющее стaрости мaтерни, да и3ст0ргнутъ є5 врaнове t дeбріz и3 да снэдsтъ є5 птенцы2 w4рли. |
|
18
|
18
|
| Три речі незбагненні для мене, і чотирьох я не розумію: | Тріe ми сyть невозмHжнаz ўразумёти, и3 четвeртагw не вёмъ: |
|
19
|
19
|
| путі орла на небі, путі змія на скелі, путі корабля серед моря і путі чоловіка до дівчини. | слэдA nрлA парsща (по воздyху) и3 пути2 ѕмjа (ползyща) по кaмени, и3 стези2 кораблS пловyща по м0рю и3 путjй мyжа въ ю4ности (є3гw2). |
|
20
|
20
|
| Така путь і дружини перелюбної; поїла й обтерла рот свій, і говорить: «я нічого поганого не зробила». | Так0въ пyть жены2 блудни1цы: ћже є3гдA сотвори1тъ, и3 и3змhвшисz, ничт0же, речE, содёzхъ нелёпо. |
|
21
|
21
|
| Від трьох трясеться земля, чотирьох вона не може носити: | Трeми трzсeтсz землS, четвeртагw же не м0жетъ понести2: |
|
22
|
22
|
| раба, коли він стає царем; нерозумного, коли він досита їсть хліб; | ѓще рaбъ воцари1тсz, и3 безyмный и3сп0лнитсz пи1щею, и3 рабA ѓще и3зженeтъ свою2 госпожY, |
|
23
|
23
|
| ганебну жінку, коли вона виходить заміж, і служницю, коли вона займає місце пані своєї. | и3 мeрзкаz женA ѓще ключи1тсz добрY мyжу. |
|
24
|
24
|
| Ось чотири малих на землі, але вони мудріші за мудрих: | Четhри же сyть малBйшаz на земли2, сі‰ же сyть мудрBйша мyдрыхъ: |
|
25
|
25
|
| мурахи — народ несильний, але влітку заготовляють їжу свою; | мрaвіє, и5мже нёсть крёпости и3 ўготовлsютъ въ жaтву пи1щу: |
|
26
|
26
|
| гірські миші — народ слабкий, але ставлять доми свої на скелі; | и3 хірогрЂлли, kзhкъ не крёпокъ, и5же сотвори1ша въ кaменіихъ д0мы сво‰: |
|
27
|
27
|
| у сарани немає царя, але виступає уся вона струнко; | безцaрни сyть прyзіе, и3 вою1ютъ t є3ди1нагw повелёніz благочи1ннw: |
|
28
|
28
|
| павук лапками чіпляється, але буває у царських чертогах. | ћщерица (Е#вр.: паyкъ.), рукaми њпирaющисz и3 ўд0бь ўловлsема сyщи, живeтъ во твeрдехъ царeвыхъ. |
|
29
|
29
|
| Ось троє мають струнку ходу, і четверо струнко виступають: | ТріE сyть, ±же благопоспёшнw х0дzтъ, четвeртое же, є4же д0брэ прох0дитъ: |
|
30
|
30
|
| лев, силач між звірами, не посторониться ні перед ким; | скЂменъ льв0въ крэпчaе ѕвэрeй, и4же не tвращaетсz, ни ўстрашaетсz скотA, |
|
31
|
31
|
| кінь і козел, [проводир стада,] і цар серед народу свого. | и3 пётель ходS въ к0кошэхъ благодyшенъ, и3 козeлъ предводи1тель стaду, и3 цaрь глаг0лzй къ нар0ду во kзhцэ. |
|
32
|
32
|
| Якщо ти у зарозумілості своїй зробив дурість і помислив зле, то поклади руку на вуста; | Ѓще вдaси себE въ весeліе и3 прострeши рyку твою2 со свaромъ, порyганъ бyдеши. |
|
33
|
33
|
| тому що, як збивання молока робить масло, поштовх у ніс викликає кров, так і пробудження гніву чинить сварку. | Мельзи2 млеко2, и3 бyдетъ мaсло. Ѓще ли нHздри чeшеши, и3зhдетъ кр0вь: ѓще же и3звлечeши словесA, и3зhдутъ сyдове и3 т‰жбы. |
