1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Псалом 101
|
Псалом 101
|
|
1
|
1
|
| Моли́тва ни́щаго, єгда́ уни́єть і пред Го́сподем проліє́ть моле́ніє своє́, 101. | Молитва скорботного, коли він у печалі виливає перед Богом благання своє. |
|
2
|
2
|
| Го́споди, усли́ши моли́тву мою́, і вопль мой к Тебі́ да при́йдеть. | Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій до Тебе нехай дійде. |
|
3
|
3
|
| Не отврати́ лиця́ Твоєго́ от мене́; в о́ньже а́ще день скорблю́, приклони́ ко мні у́хо Твоє́; в о́ньже а́ще день призову́ Тя, ско́ро усли́ши м'я. | Не відвертай лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, [коли] призву [Тебе]; скоро вислухай мене. |
|
4
|
4
|
| Я́ко ізчезо́ша, я́ко дим, дні́є мої́, і ко́сті моя́, я́ко суши́ло, сосхо́шася. | Бо щезають, наче дим, дні мої, і кості мої висохли. |
|
5
|
5
|
| Уя́звлен бих, я́ко трава́, і і́зсше се́рдце моє́, я́ко заби́х сні́сти хліб мой. | Я підкошений, наче трава, і висохло серце моє, бо я вже забув їсти хліб мій. |
|
6
|
6
|
| От гла́са воздиха́нія моєго́ прильпе́ кость моя́ пло́ті моє́й. | Від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї. |
|
7
|
7
|
| Уподо́бихся нея́сити пусти́нній, бих, я́ко нощни́й вран на ни́рищі [на разва́лині]. | Я став подібний до нічного птаха в пустелі, став як сова на руїнах. |
|
8
|
8
|
| Бдіх і бих, я́ко пти́ця осо́б'ящаяся на зді [на кро́ві]. | Не сплю і став наче самотній птах на покрівлі. |
|
9
|
9
|
| Весь день поноша́ху мі вразі́ мої́, і хва́лящії м'я мно́ю [на м'я] кленя́хуся. | Кожного дня зневажають мене вороги мої, і ті, що хвалили мене, проклинають мене. |
|
10
|
10
|
| Зане́ пе́пел, я́ко хліб, ядя́х і питіє́ моє́ с пла́чем растворя́х, | Я вже попіл їм, наче хліб, і пиття моє змішую зі сльозами. |
|
11
|
11
|
| от лиця́ гні́ва Твоєго́ і я́рости Твоєя́ — я́ко возне́с низве́ргл м'я єси́. | Від лиця гніву Твого і ярости Твоєї — Ти підніс і кинув мене. |
|
12
|
12
|
| Дні́є мої́ я́ко сінь уклони́шася, і аз я́ко сі́но ізсхо́х. | Дні мої, наче тінь, зникають, і я висох, як та трава. |
|
13
|
13
|
| Ти же, Го́споди, во вік пребива́єши, і па́м'ять Твоя́ в род і род. | Ти ж, Господи, перебуваєш вічно, і пам’ять про Тебе з роду в рід. |
|
14
|
14
|
| Ти воскре́с уще́дриши Сіо́на; я́ко вре́м'я уще́дрити єго́, я́ко при́йде вре́м'я. | Ти встанеш і змилосердишся над Сионом, бо вже час помилувати його, бо вже прийшов призначений час. |
|
15
|
15
|
| Я́ко благоволи́ша раби́ Твої́ ка́меніє [о ка́менії] єго́, і персть єго́ уще́дрять. | Бо раби Твої полюбили й каміння його, і жаль їм руїн його. |
|
16
|
16
|
| І убоя́ться язи́ци і́мене Госпо́дня, і всі ца́ріє зе́мстії сла́ви Твоєя́; | І будуть народи боятись імені Твого, і всі царі землі — слави Твоєї. |
|
17
|
17
|
| я́ко сози́ждеть Госпо́дь Сіо́на і яви́ться во сла́ві Своє́й. | Бо відбудує Господь Сион і явиться у славі Своїй. |
|
18
|
18
|
| Призрі́ на моли́тву смире́нних і не унічижи́ моле́нія їх. | Він зглянеться на молитви смиренних і не відкине благання їх. |
|
19
|
19
|
| Да напи́шеться сіє́ в род ін, і лю́діє зи́ждемії восхва́лять Го́спода; | І буде написано про це для поколінь майбутніх, і люди, що народяться, будуть хвалити Господа. |
|
20
|
20
|
| я́ко прини́че с висоти́ святи́я Своєя́, Госпо́дь с небесе́ на зе́млю призрі́, | Бо Він прихилився з висоти святої Своєї, поглянув Господь з небес на землю, |
|
21
|
21
|
| усли́шати воздиха́ніє окова́нних, разріши́ти си́ни умерщвле́нних; | щоб почути стогін ув’язнених, звільнити синів, на смерть засуджених, |
|
22
|
22
|
| возвісти́ти в Сіо́ні і́м'я Госпо́днє і хвалу́ Єго́ во Ієрусали́мі, | щоб прославляли ім’я Господнє в Сионі і хвалили Його в Єрусалимі, |
|
23
|
23
|
| внегда́ собра́тися лю́дем вку́пі і царе́м, є́же рабо́тати Го́сподеві. | коли разом зберуться народи й царства, щоб служити Господу. |
|
24
|
24
|
| Отвіща́ Єму́ на путі́ крі́пости Єго́; умале́ніє дній мої́х возвісти́ мі; | Ти виснажив у дорозі сили мої, вкоротив дні віку мого. |
|
25
|
25
|
| не возведи́ мене́ во преполове́ніє дній мої́х; в ро́ді родо́в лі́та Твоя́. | І я сказав: «Боже мій! Не знищуй мене на половині життя мого, Твої літа в роді родів вічно. |
|
26
|
26
|
| В нача́ліх Ти, Го́споди, зе́млю основа́л єси́, і діла́ руку́ Твоє́ю суть небеса́. | На початку Ти, [Господи,] землю створив, і небеса — діло рук Твоїх. |
|
27
|
27
|
| Та поги́бнуть, Ти же пребива́єши; і вся, я́ко ри́за, обетша́ють, і, я́ко оде́жду, свіє́ши я, і ізміня́ться. | Вони загинуть, Ти ж існуватимеш; вони, наче риза, постаріють; як одежу, переміниш їх, і вони зміняться. |
|
28
|
28
|
| Ти же То́йжде єси́, і лі́та Твоя́ не оскуді́ють. | Ти ж усе Той Самий, і літа Твої не скінчаться. |
|
29
|
29
|
| Си́нове раб Твої́х вселя́ться, і сі́м'я їх во вік іспра́виться. | Сини рабів Твоїх будуть жити, і насліддя їх утвердиться перед лицем Твоїм повік». |
