1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Псалом 101
|
Псалом 101
|
|
1
|
1
|
|
Моли́тва ни́щаго, єгда́ уни́єть і пред Го́сподем проліє́ть моле́ніє своє́, 101.
|
Молитва скорботного, коли він у печалі виливає перед Богом благання своє.
|
|
2
|
2
|
|
Го́споди, усли́ши моли́тву мою́, і вопль мой к Тебі́ да при́йдеть.
|
Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій до Тебе нехай дійде.
|
|
3
|
3
|
|
Не отврати́ лиця́ Твоєго́ от мене́; в о́ньже а́ще день скорблю́, приклони́ ко мні у́хо Твоє́; в о́ньже а́ще день призову́ Тя, ско́ро усли́ши м'я.
|
Не відвертай лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, [коли] призву [Тебе]; скоро вислухай мене.
|
|
4
|
4
|
|
Я́ко ізчезо́ша, я́ко дим, дні́є мої́, і ко́сті моя́, я́ко суши́ло, сосхо́шася.
|
Бо щезають, наче дим, дні мої, і кості мої висохли.
|
|
5
|
5
|
|
Уя́звлен бих, я́ко трава́, і і́зсше се́рдце моє́, я́ко заби́х сні́сти хліб мой.
|
Я підкошений, наче трава, і висохло серце моє, бо я вже забув їсти хліб мій.
|
|
6
|
6
|
|
От гла́са воздиха́нія моєго́ прильпе́ кость моя́ пло́ті моє́й.
|
Від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї.
|
|
7
|
7
|
|
Уподо́бихся нея́сити пусти́нній, бих, я́ко нощни́й вран на ни́рищі [на разва́лині].
|
Я став подібний до нічного птаха в пустелі, став як сова на руїнах.
|
|
8
|
8
|
|
Бдіх і бих, я́ко пти́ця осо́б'ящаяся на зді [на кро́ві].
|
Не сплю і став наче самотній птах на покрівлі.
|
|
9
|
9
|
|
Весь день поноша́ху мі вразі́ мої́, і хва́лящії м'я мно́ю [на м'я] кленя́хуся.
|
Кожного дня зневажають мене вороги мої, і ті, що хвалили мене, проклинають мене.
|
|
10
|
10
|
|
Зане́ пе́пел, я́ко хліб, ядя́х і питіє́ моє́ с пла́чем растворя́х,
|
Я вже попіл їм, наче хліб, і пиття моє змішую зі сльозами.
|
|
11
|
11
|
|
от лиця́ гні́ва Твоєго́ і я́рости Твоєя́ — я́ко возне́с низве́ргл м'я єси́.
|
Від лиця гніву Твого і ярости Твоєї — Ти підніс і кинув мене.
|
|
12
|
12
|
|
Дні́є мої́ я́ко сінь уклони́шася, і аз я́ко сі́но ізсхо́х.
|
Дні мої, наче тінь, зникають, і я висох, як та трава.
|
|
13
|
13
|
|
Ти же, Го́споди, во вік пребива́єши, і па́м'ять Твоя́ в род і род.
|
Ти ж, Господи, перебуваєш вічно, і пам’ять про Тебе з роду в рід.
|
|
14
|
14
|
|
Ти воскре́с уще́дриши Сіо́на; я́ко вре́м'я уще́дрити єго́, я́ко при́йде вре́м'я.
|
Ти встанеш і змилосердишся над Сионом, бо вже час помилувати його, бо вже прийшов призначений час.
|
|
15
|
15
|
|
Я́ко благоволи́ша раби́ Твої́ ка́меніє [о ка́менії] єго́, і персть єго́ уще́дрять.
|
Бо раби Твої полюбили й каміння його, і жаль їм руїн його.
|
|
16
|
16
|
|
І убоя́ться язи́ци і́мене Госпо́дня, і всі ца́ріє зе́мстії сла́ви Твоєя́;
|
І будуть народи боятись імені Твого, і всі царі землі — слави Твоєї.
|
|
17
|
17
|
|
я́ко сози́ждеть Госпо́дь Сіо́на і яви́ться во сла́ві Своє́й.
|
Бо відбудує Господь Сион і явиться у славі Своїй.
|
|
18
|
18
|
|
Призрі́ на моли́тву смире́нних і не унічижи́ моле́нія їх.
|
Він зглянеться на молитви смиренних і не відкине благання їх.
|
|
19
|
19
|
|
Да напи́шеться сіє́ в род ін, і лю́діє зи́ждемії восхва́лять Го́спода;
|
І буде написано про це для поколінь майбутніх, і люди, що народяться, будуть хвалити Господа.
|
|
20
|
20
|
|
я́ко прини́че с висоти́ святи́я Своєя́, Госпо́дь с небесе́ на зе́млю призрі́,
|
Бо Він прихилився з висоти святої Своєї, поглянув Господь з небес на землю,
|
|
21
|
21
|
|
усли́шати воздиха́ніє окова́нних, разріши́ти си́ни умерщвле́нних;
|
щоб почути стогін ув’язнених, звільнити синів, на смерть засуджених,
|
|
22
|
22
|
|
возвісти́ти в Сіо́ні і́м'я Госпо́днє і хвалу́ Єго́ во Ієрусали́мі,
|
щоб прославляли ім’я Господнє в Сионі і хвалили Його в Єрусалимі,
|
|
23
|
23
|
|
внегда́ собра́тися лю́дем вку́пі і царе́м, є́же рабо́тати Го́сподеві.
|
коли разом зберуться народи й царства, щоб служити Господу.
|
|
24
|
24
|
|
Отвіща́ Єму́ на путі́ крі́пости Єго́; умале́ніє дній мої́х возвісти́ мі;
|
Ти виснажив у дорозі сили мої, вкоротив дні віку мого.
|
|
25
|
25
|
|
не возведи́ мене́ во преполове́ніє дній мої́х; в ро́ді родо́в лі́та Твоя́.
|
І я сказав: «Боже мій! Не знищуй мене на половині життя мого, Твої літа в роді родів вічно.
|
|
26
|
26
|
|
В нача́ліх Ти, Го́споди, зе́млю основа́л єси́, і діла́ руку́ Твоє́ю суть небеса́.
|
На початку Ти, [Господи,] землю створив, і небеса — діло рук Твоїх.
|
|
27
|
27
|
|
Та поги́бнуть, Ти же пребива́єши; і вся, я́ко ри́за, обетша́ють, і, я́ко оде́жду, свіє́ши я, і ізміня́ться.
|
Вони загинуть, Ти ж існуватимеш; вони, наче риза, постаріють; як одежу, переміниш їх, і вони зміняться.
|
|
28
|
28
|
|
Ти же То́йжде єси́, і лі́та Твоя́ не оскуді́ють.
|
Ти ж усе Той Самий, і літа Твої не скінчаться.
|
|
29
|
29
|
|
Си́нове раб Твої́х вселя́ться, і сі́м'я їх во вік іспра́виться.
|
Сини рабів Твоїх будуть жити, і насліддя їх утвердиться перед лицем Твоїм повік».
|
