1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Псалом 77
|
Псалом 77
|
|
0
|
0
|
|
Ра́зума Аса́фу, 77.
|
Повчання Асафа.
|
|
1
|
1
|
|
Внемлі́те, лю́діє мої́, зако́ну моєму́, приклоні́те у́хо ва́ше во глаго́ли уст мої́х.
|
Слухайте, люди мої, закону мого, прихиліть вухо ваше до слів уст моїх.
|
|
2
|
2
|
|
Отве́рзу в при́тчах уста́ моя́, провіща́ю гана́нія іспе́рва.
|
Відкрию в притчах уста мої і розкажу загадки віків давніх.
|
|
3
|
3
|
|
Єли́ка сли́шахом і позна́хом я, і отці́ на́ші пові́даша нам;
|
Що ми чули і що взнали і що батьки наші розповідали нам,
|
|
4
|
4
|
|
не утаї́шася от чад їх в род ін, возвіща́юще хвали́ Госпо́дні, і си́ли Єго́, і чудеса́ Єго́, я́же сотвори́.
|
не втаїмо перед дітьми їх, сповіщаючи роду майбутньому славу Господню, силу й чудеса Його, які Він створив.
|
|
5
|
5
|
|
І воздви́же свиді́ніє во Іа́кові, і зако́н положи́ во Ізра́їлі, єли́ка запові́да отце́м на́шим сказа́ти я синово́м свої́м,
|
Він дав свідчення в Якові, поставив закон у Ізраїлі і наказав батькам нашим переказати його дітям їхнім,
|
|
6
|
6
|
|
я́ко да позна́єть род ін, си́нове родя́щіїся, і воста́нуть, і пові́дять я синово́м свої́м;
|
щоб знав рід майбутній — діти, що народяться, і щоб свого часу і вони сповістили дітям своїм.
|
|
7
|
7
|
|
да положа́ть на Бо́га упова́ніє своє́, і не забу́дуть діл Бо́жиїх, і за́повіді Єго́ взи́щуть;
|
Щоб надію свою покладали на Бога, і не забували діл Божих та додержували заповідей Його.
|
|
8
|
8
|
|
да не бу́дуть я́коже отці́ їх, род стропти́в і преогорчева́яй, род і́же не іспра́ви се́рдця своєго́ і не уві́ри с Бо́гом ду́ха своєго́.
|
Щоб не були такі, як батьки їхні, рід непокірний і лукавий, рід непостійний у серці своїм та невірний Богові духом своїм.
|
|
9
|
9
|
|
Си́нове Єфре́млі, наляца́юще і стріля́юще лу́ки, возврати́шася в день бра́ні;
|
Сини Єфремові озброєні, що стріляли з лука, повернули назад у день битви.
|
|
10
|
10
|
|
не сохрани́ша заві́та Бо́жия, і в зако́ні Єго́ не восхоті́ша ходи́ти.
|
Вони не зберегли завіту Божого, в законі Його не захотіли ходити.
|
|
11
|
11
|
|
І заби́ша благодія́нія Єго́ і чудеса́ Єго́, я́же показа́ їм
|
Забули діла Його і чудеса Його, що Він показав їм.
|
|
12
|
12
|
|
пред отці́ їх, я́же сотвори́ чудеса́ в землі́ Єги́петстій, на по́лі Танео́сі;
|
Він перед очима батьків їхніх сотворив чуда в землі Єгипетській на полі Цоан.
|
|
13
|
13
|
|
разве́рзе мо́ре і проведе́ їх; предста́ви во́ди, я́ко міх,
|
Він розділив море і перевів їх, поставивши воду стіною.
|
|
14
|
14
|
|
і наста́ви я о́блаком во дні і всю нощ просвіще́нієм огня́.
|
Вдень вів їх хмарою, а всю ніч — світлом вогню.
|
|
15
|
15
|
|
Разве́рзе ка́мень в пусти́ні і напої́ я, я́ко в бе́здні мно́зі;
|
Розсік камінь у пустелі і напоїв їх, наче з великої безодні.
|
|
16
|
16
|
|
і ізведе́ во́ду із ка́мене, і низведе́, я́ко рі́ки, во́ди.
|
Із скелі вивів потоки, і води потекли, як ріки.
|
|
17
|
17
|
|
І приложи́ша єще́ согріша́ти Єму́, преогорчи́ша Ви́шняго в безво́дній;
|
Вони ж не перестали грішити перед Ним та прогнівляти Всевишнього в пустелі.
|
|
18
|
18
|
|
і іскуси́ша Бо́га в сердця́х свої́х, воспроси́ти бра́шна душа́м свої́м.
|
Спокушали Бога в серці своїм, вимагаючи поживи душі своїй.
|
|
19
|
19
|
|
І клевета́ша на Бо́га і рі́ша: єда́ возмо́жеть Бог угото́вати трапе́зу в пусти́ні?
|
Говорили проти Бога й сказали: «Чи може нам Бог приготувати трапезу у пустелі?
|
|
20
|
20
|
|
Поне́же порази́ ка́мень, і потеко́ша во́ди, і пото́ци наводни́шася; єда́ і хліб мо́жеть да́ти? Іли́ угото́вати трапе́зу лю́дем Свої́м?
|
Ось Він ударив по каменю, і потекли води, й полилися потоки, чи може Він дати й хліба? Чи може приготувати й м’яса народу Своєму?»
|
|
21
|
21
|
|
Сего́ ра́ди сли́ша Госпо́дь і презрі́, і огнь возгорі́ся во Іа́кові, і гнів взи́де на Ізра́їля;
|
Почув це Господь, і запалав гнів Його, вогонь спалахнув на Якова. І гнів піднявся над Ізраїлем,
|
|
22
|
22
|
|
я́ко не ві́роваша Бо́гові, ніже́ упова́ша на спасе́ніє Єго́.
|
за те, що не вірили Богу і не уповали на спасіння Його.
|
|
23
|
23
|
|
І запові́да облако́м сви́ше, і две́рі небесе́ отве́рзе;
|
Він наказав хмарам і відчинив двері неба.
|
|
24
|
24
|
|
і одожди́ їм ма́нну я́сти, і хліб небе́сний даде́ їм.
|
Дощем послав їм манну на поживу, хліба небесного дав їм.
|
|
25
|
25
|
|
Хліб а́нгелський яде́ челові́к; бра́шно посла́ їм до си́тости.
|
Хлібом ангельським живилися люди, поживи послав їм до ситости.
|
|
26
|
26
|
|
Воздви́же юг с небесе́, і наведе́ си́лою Своє́ю ли́ва;
|
Він підняв у небі східний вітер і навів південний силою Своєю.
|
|
27
|
27
|
|
і одожди́ на ня, я́ко прах, пло́ті, і, я́ко песо́к морськи́й, пти́ці перна́ти.
|
І, наче порох, сипав на них м’ясо — птахів крилатих, що сипалися на них, як пісок морський.
|
|
28
|
28
|
|
І нападо́ша посреді́ ста́на їх, о́крест жили́щ їх.
|
Накидав їх серед табору їхнього біля наметів їхніх,
|
|
29
|
29
|
|
І ядо́ша і наси́тишася зіло́, і жела́ніє їх пренесе́ їм.
|
і їли вони до переситу; те, чого бажали вони, дав їм.
|
|
30
|
30
|
|
Не лиши́шася от жела́нія своєго́; єще́ бра́шну су́щу во усті́х їх,
|
Але, коли ще не вдовольнили бажання свого, коли ще їжа була на зубах їхніх,
|
|
31
|
31
|
|
і гнів Бо́жий взи́де на ня, і уби́ мно́жайшая їх, і ізбра́нним Ізра́їлевим зап'я́т.
|
гнів Божий прийшов на них і умертвив багатьох із них, і вибраних Ізраїля відкинув.
|
|
32
|
32
|
|
Во всіх сих согріши́ша єще́ і не ві́роваша чудесе́м Єго́;
|
Але й тоді вони не переставали грішити і не вірили чудесам Його.
|
|
33
|
33
|
|
і ізчезо́ша в суєті́ дні́є їх, і лі́та їх со тща́нієм.
|
І минали дні їхні у марноті і роки їхні у тривозі.
|
|
34
|
34
|
|
Єгда́ убива́ше я, тогда́ взиска́ху Єго́ і обраща́хуся і у́треневаху к Бо́гу;
|
Коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його і навертались, і зранку благали Його.
|
|
35
|
35
|
|
і пом'яну́ша, я́ко Бог Помо́щник їм єсть, і Бог Ви́шній Ізба́витель їм єсть;
|
І пригадували, що Бог — пристановище їхнє і Бог Всевишній — Спаситель їхній.
|
|
36
|
36
|
|
і возлюби́ша Єго́ усти́ свої́ми, і язи́ком свої́м солга́ша Єму́;
|
Вони ніби любили Його устами своїми і язиком своїм корилися Йому,
|
|
37
|
37
|
|
се́рдце же їх не бі пра́во с Ним, ніже́ уві́ришася в заві́ті Єго́.
|
але серце їх не було праведне перед Ним, і завіту Його вони не виконували.
|
|
38
|
38
|
|
Той же єсть щедр, і очи́стить гріхи́ їх, і не растли́ть; і умно́жить отврати́ти я́рость Свою́, і не разжже́ть всего́ гні́ва Своєго́.
|
Він же, милосердний, прощав гріхи їхні і не знищував їх. Багато разів Він одвертав гнів Свій і зупиняв обурення Своє.
|
|
39
|
39
|
|
І пом'яну́, я́ко плоть суть, дух ходя́й і не обраща́яйся;
|
Він пам’ятав, що вони — тіло, вітер, що проходить і не повертається.
|
|
40
|
40
|
|
колькра́ти преогорчи́ша Єго́ в пусти́ні, прогні́ваша Єго́ в землі́ безво́дній?
|
Скільки разів вони засмучували Його в пустелі і прогнівляли Його в краю безлюднім!
|
|
41
|
41
|
|
і обрати́шася, і іскуси́ша Бо́га, і Свята́го Ізра́їлева раздражи́ша;
|
І знову спокушали Бога і ображали Святого Ізраїлевого,
|
|
42
|
42
|
|
і не пом'яну́ша руки́ Єго́ в день, в о́ньже ізба́ви я із руки́ оскорбля́ющаго;
|
не пам’ятали руки Його у день, коли Він визволив їх від гнобителя.
|
|
43
|
43
|
|
я́коже положи́ во Єги́пті зна́менія Своя́, і чудеса́ Своя́ на по́лі Танео́сі;
|
Коли явив їм знамення Свої в Єгипті і чуда Свої на полі Цоан.
|
|
44
|
44
|
|
і преложи́ в кров рі́ки їх і істо́чники їх, я́ко да не пію́ть.
|
Коли обернув ріки й потоки їх на кров, щоб не могли пити.
|
|
45
|
45
|
|
Посла́ на ня пе́сія му́хи, і поядо́ша я, і жа́би, і растли́ я;
|
Наслав на них мух, щоб жалили їх, і жаб, щоб гноїли їх.
|
|
46
|
46
|
|
і даде́ ржі плоди́ їх, і труди́ їх пруго́м.
|
Віддав гусені врожаї їхні і ниви їхні сарані.
|
|
47
|
47
|
|
Уби́ гра́дом виногра́ди їх і черни́чіє їх сла́ною;
|
Побив градом виногради їхні і фигові дерева їхні ожеледдю.
|
|
48
|
48
|
|
і предаде́ гра́ду скоти́ їх, і імі́ніє їх огню́.
|
Великий град побив тварин їхніх, а отари овець попалила блискавка.
|
|
49
|
49
|
|
Посла́ на ня гнів я́рости Своєя́, я́рость, і гнів, і скорб, посла́ніє а́ггели лю́тими.
|
Послав на них полум’я гніву Свого і кару люту через ангелів гніву.
|
|
50
|
50
|
|
Путесотвори́ стезю́ гні́ву Своєму́, і не пощаді́ от сме́рти душ їх, і скоти́ їх в сме́рті заключи́;
|
Відкрив дорогу для гніву Свого і не охороняв від смерти душі їхні, а тварин їхніх віддав на загибель.
|
|
51
|
51
|
|
і порази́ вся́коє перворо́дноє в землі́ Єги́петстій, нача́ток вся́каго труда́ їх в селе́ніїх Ха́мових.
|
Уразив смертю кожного первістка в Єгипті, початки сили їхньої у наметах Хамових.
|
|
52
|
52
|
|
І воздви́же, я́ко о́вці, лю́ди Своя́, і возведе́ я, я́ко ста́до, в пусти́ні;
|
І підняв народ Свій, як овець, і повів його, як отару, по пустелі.
|
|
53
|
53
|
|
і наста́ви я на упова́ніє, і не убоя́шася; і враги́ їх покри́ мо́ре.
|
Провадив їх у надії і без страху, а ворогів їхніх покрило море.
|
|
54
|
54
|
|
І введе́ я в го́ру святи́ні Своєя́, го́ру сію́, ю́же стяжа́ десни́ця Єго́.
|
І привів їх до країни святої Своєї, на гору, що її обрала правиця Його.
|
|
55
|
55
|
|
І ізгна́ от лиця́ їх язи́ки, і по жре́бію даде́ їм (зе́млю) у́жем жребодая́нія, і всели́ в селе́ніїх їх колі́на Ізра́їлєва.
|
Прогнав народи від лиця їх, землю розділив у володіння їм і покоління Ізраїля оселив у наметах їхніх.
|
|
56
|
56
|
|
І іскуси́ша і преогорчи́ша Бо́га Ви́шняго, і свиді́ній Єго́ не сохрани́ша;
|
Але вони ще спокушали і засмучували Бога Всевишнього, і повелінь Його не виконували.
|
|
57
|
57
|
|
і отврати́шася і отверго́шася, я́коже і отці́ їх; преврати́шася в лук развраще́н;
|
Відступали і зраджували, як і батьки їхні, ставали ненадійними, як лук зіпсований.
|
|
58
|
58
|
|
і прогні́ваша Єго́ в хо́лміх свої́х, і во істука́нних свої́х раздражи́ша Єго́.
|
Прогнівляли Його висотами своїми й ідолами своїми накликали гнів Його.
|
|
59
|
59
|
|
Сли́ша Бог і презрі́, і унічижи́ зіло́ Ізра́їля;
|
Почув Бог, і запалав гнів Його на Ізраїля.
|
|
60
|
60
|
|
і отри́ну ски́нію Сило́мськую, селе́ніє є́же [селе́ніє Своє́, іді́же] всели́ся в челові́ціх;
|
Він відринув скинію Силоамську, оселю Свою, в якій оселився між людьми.
|
|
61
|
61
|
|
і предаде́ в плін крі́пость їх, і добро́ту їх в ру́ки враго́в;
|
І віддав у неволю силу їхню, і славу їхню — у руки ворогів.
|
|
62
|
62
|
|
і затвори́ во ору́жії лю́ди Своя́ і достоя́ніє Своє́ презрі́.
|
Віддав під меч народ Свій і розгнівався на насліддя Своє.
|
|
63
|
63
|
|
Ю́ноші їх пояде́ огнь, і ді́ви їх не осі́товани би́ша;
|
Юнаків їхніх попалив вогонь, і дівам їхнім ніхто не співав шлюбних пісень.
|
|
64
|
64
|
|
свяще́нници їх мече́м падо́ша, і вдови́ці їх не опла́кани бу́дуть.
|
Священики їхні загинули від меча, і вдовиці їх не оплаканими будуть.
|
|
65
|
65
|
|
І воста́, я́ко сп'я, Госпо́дь, я́ко си́лен і шу́мен от вина́;
|
Але встав, наче від сну, Господь, як силач, повалений вином.
|
|
66
|
66
|
|
і порази́ враги́ Своя́ всп'ять, поноше́ніє ві́чноє даде́ їм;
|
І уразив у спину ворогів Своїх, на вічний сором віддав їх.
|
|
67
|
67
|
|
і отри́ну селе́ніє Іо́сифово, і колі́но Єфре́мово не ізбра́;
|
Він відкинув оселі Йосифа і коліна Єфремового не обрав.
|
|
68
|
68
|
|
і ізбра́ колі́но Іу́дово, го́ру Сіо́ню, ю́же возлюби́;
|
А вибрав коліно Іуди — гору Сион, що її полюбив.
|
|
69
|
69
|
|
і созда́, я́ко єдиноро́га, святи́лище Своє́; на землі́ основа́ ї в вік.
|
І збудував, наче небо, святиню Свою на землі, і утвердив її навіки.
|
|
70
|
70
|
|
І ізбра́ Дави́да раба́ Своєго́, і восприя́т єго́ от стад о́вчих;
|
І обрав Давида, раба Свого, від отар овечих покликав його.
|
|
71
|
71
|
|
от дої́лиць поя́т єго́ пасти́ Іа́кова — раба́ Своєго́, і Ізра́їля — достоя́ніє Своє́.
|
Від доїння їх привів його пасти народ Свій — Якова, і насліддя Своє — Ізраїля.
|
|
72
|
72
|
|
І упасе́ я в незло́бії се́рдця своєго́, і в ра́зуміх руку́ своє́ю наста́вил я єсть.
|
І він пас їх у чистоті серця свого і руками мудрими водив їх.
|
|
1001
|
1001
|
|
Сла́ва:
|
Слава…
|
