1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Псалом 77
|
Псалом 77
|
|
0
|
0
|
| Ра́зума Аса́фу, 77. | Повчання Асафа. |
|
1
|
1
|
| Внемлі́те, лю́діє мої́, зако́ну моєму́, приклоні́те у́хо ва́ше во глаго́ли уст мої́х. | Слухайте, люди мої, закону мого, прихиліть вухо ваше до слів уст моїх. |
|
2
|
2
|
| Отве́рзу в при́тчах уста́ моя́, провіща́ю гана́нія іспе́рва. | Відкрию в притчах уста мої і розкажу загадки віків давніх. |
|
3
|
3
|
| Єли́ка сли́шахом і позна́хом я, і отці́ на́ші пові́даша нам; | Що ми чули і що взнали і що батьки наші розповідали нам, |
|
4
|
4
|
| не утаї́шася от чад їх в род ін, возвіща́юще хвали́ Госпо́дні, і си́ли Єго́, і чудеса́ Єго́, я́же сотвори́. | не втаїмо перед дітьми їх, сповіщаючи роду майбутньому славу Господню, силу й чудеса Його, які Він створив. |
|
5
|
5
|
| І воздви́же свиді́ніє во Іа́кові, і зако́н положи́ во Ізра́їлі, єли́ка запові́да отце́м на́шим сказа́ти я синово́м свої́м, | Він дав свідчення в Якові, поставив закон у Ізраїлі і наказав батькам нашим переказати його дітям їхнім, |
|
6
|
6
|
| я́ко да позна́єть род ін, си́нове родя́щіїся, і воста́нуть, і пові́дять я синово́м свої́м; | щоб знав рід майбутній — діти, що народяться, і щоб свого часу і вони сповістили дітям своїм. |
|
7
|
7
|
| да положа́ть на Бо́га упова́ніє своє́, і не забу́дуть діл Бо́жиїх, і за́повіді Єго́ взи́щуть; | Щоб надію свою покладали на Бога, і не забували діл Божих та додержували заповідей Його. |
|
8
|
8
|
| да не бу́дуть я́коже отці́ їх, род стропти́в і преогорчева́яй, род і́же не іспра́ви се́рдця своєго́ і не уві́ри с Бо́гом ду́ха своєго́. | Щоб не були такі, як батьки їхні, рід непокірний і лукавий, рід непостійний у серці своїм та невірний Богові духом своїм. |
|
9
|
9
|
| Си́нове Єфре́млі, наляца́юще і стріля́юще лу́ки, возврати́шася в день бра́ні; | Сини Єфремові озброєні, що стріляли з лука, повернули назад у день битви. |
|
10
|
10
|
| не сохрани́ша заві́та Бо́жия, і в зако́ні Єго́ не восхоті́ша ходи́ти. | Вони не зберегли завіту Божого, в законі Його не захотіли ходити. |
|
11
|
11
|
| І заби́ша благодія́нія Єго́ і чудеса́ Єго́, я́же показа́ їм | Забули діла Його і чудеса Його, що Він показав їм. |
|
12
|
12
|
| пред отці́ їх, я́же сотвори́ чудеса́ в землі́ Єги́петстій, на по́лі Танео́сі; | Він перед очима батьків їхніх сотворив чуда в землі Єгипетській на полі Цоан. |
|
13
|
13
|
| разве́рзе мо́ре і проведе́ їх; предста́ви во́ди, я́ко міх, | Він розділив море і перевів їх, поставивши воду стіною. |
|
14
|
14
|
| і наста́ви я о́блаком во дні і всю нощ просвіще́нієм огня́. | Вдень вів їх хмарою, а всю ніч — світлом вогню. |
|
15
|
15
|
| Разве́рзе ка́мень в пусти́ні і напої́ я, я́ко в бе́здні мно́зі; | Розсік камінь у пустелі і напоїв їх, наче з великої безодні. |
|
16
|
16
|
| і ізведе́ во́ду із ка́мене, і низведе́, я́ко рі́ки, во́ди. | Із скелі вивів потоки, і води потекли, як ріки. |
|
17
|
17
|
| І приложи́ша єще́ согріша́ти Єму́, преогорчи́ша Ви́шняго в безво́дній; | Вони ж не перестали грішити перед Ним та прогнівляти Всевишнього в пустелі. |
|
18
|
18
|
| і іскуси́ша Бо́га в сердця́х свої́х, воспроси́ти бра́шна душа́м свої́м. | Спокушали Бога в серці своїм, вимагаючи поживи душі своїй. |
|
19
|
19
|
| І клевета́ша на Бо́га і рі́ша: єда́ возмо́жеть Бог угото́вати трапе́зу в пусти́ні? | Говорили проти Бога й сказали: «Чи може нам Бог приготувати трапезу у пустелі? |
|
20
|
20
|
| Поне́же порази́ ка́мень, і потеко́ша во́ди, і пото́ци наводни́шася; єда́ і хліб мо́жеть да́ти? Іли́ угото́вати трапе́зу лю́дем Свої́м? | Ось Він ударив по каменю, і потекли води, й полилися потоки, чи може Він дати й хліба? Чи може приготувати й м’яса народу Своєму?» |
|
21
|
21
|
| Сего́ ра́ди сли́ша Госпо́дь і презрі́, і огнь возгорі́ся во Іа́кові, і гнів взи́де на Ізра́їля; | Почув це Господь, і запалав гнів Його, вогонь спалахнув на Якова. І гнів піднявся над Ізраїлем, |
|
22
|
22
|
| я́ко не ві́роваша Бо́гові, ніже́ упова́ша на спасе́ніє Єго́. | за те, що не вірили Богу і не уповали на спасіння Його. |
|
23
|
23
|
| І запові́да облако́м сви́ше, і две́рі небесе́ отве́рзе; | Він наказав хмарам і відчинив двері неба. |
|
24
|
24
|
| і одожди́ їм ма́нну я́сти, і хліб небе́сний даде́ їм. | Дощем послав їм манну на поживу, хліба небесного дав їм. |
|
25
|
25
|
| Хліб а́нгелський яде́ челові́к; бра́шно посла́ їм до си́тости. | Хлібом ангельським живилися люди, поживи послав їм до ситости. |
|
26
|
26
|
| Воздви́же юг с небесе́, і наведе́ си́лою Своє́ю ли́ва; | Він підняв у небі східний вітер і навів південний силою Своєю. |
|
27
|
27
|
| і одожди́ на ня, я́ко прах, пло́ті, і, я́ко песо́к морськи́й, пти́ці перна́ти. | І, наче порох, сипав на них м’ясо — птахів крилатих, що сипалися на них, як пісок морський. |
|
28
|
28
|
| І нападо́ша посреді́ ста́на їх, о́крест жили́щ їх. | Накидав їх серед табору їхнього біля наметів їхніх, |
|
29
|
29
|
| І ядо́ша і наси́тишася зіло́, і жела́ніє їх пренесе́ їм. | і їли вони до переситу; те, чого бажали вони, дав їм. |
|
30
|
30
|
| Не лиши́шася от жела́нія своєго́; єще́ бра́шну су́щу во усті́х їх, | Але, коли ще не вдовольнили бажання свого, коли ще їжа була на зубах їхніх, |
|
31
|
31
|
| і гнів Бо́жий взи́де на ня, і уби́ мно́жайшая їх, і ізбра́нним Ізра́їлевим зап'я́т. | гнів Божий прийшов на них і умертвив багатьох із них, і вибраних Ізраїля відкинув. |
|
32
|
32
|
| Во всіх сих согріши́ша єще́ і не ві́роваша чудесе́м Єго́; | Але й тоді вони не переставали грішити і не вірили чудесам Його. |
|
33
|
33
|
| і ізчезо́ша в суєті́ дні́є їх, і лі́та їх со тща́нієм. | І минали дні їхні у марноті і роки їхні у тривозі. |
|
34
|
34
|
| Єгда́ убива́ше я, тогда́ взиска́ху Єго́ і обраща́хуся і у́треневаху к Бо́гу; | Коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його і навертались, і зранку благали Його. |
|
35
|
35
|
| і пом'яну́ша, я́ко Бог Помо́щник їм єсть, і Бог Ви́шній Ізба́витель їм єсть; | І пригадували, що Бог — пристановище їхнє і Бог Всевишній — Спаситель їхній. |
|
36
|
36
|
| і возлюби́ша Єго́ усти́ свої́ми, і язи́ком свої́м солга́ша Єму́; | Вони ніби любили Його устами своїми і язиком своїм корилися Йому, |
|
37
|
37
|
| се́рдце же їх не бі пра́во с Ним, ніже́ уві́ришася в заві́ті Єго́. | але серце їх не було праведне перед Ним, і завіту Його вони не виконували. |
|
38
|
38
|
| Той же єсть щедр, і очи́стить гріхи́ їх, і не растли́ть; і умно́жить отврати́ти я́рость Свою́, і не разжже́ть всего́ гні́ва Своєго́. | Він же, милосердний, прощав гріхи їхні і не знищував їх. Багато разів Він одвертав гнів Свій і зупиняв обурення Своє. |
|
39
|
39
|
| І пом'яну́, я́ко плоть суть, дух ходя́й і не обраща́яйся; | Він пам’ятав, що вони — тіло, вітер, що проходить і не повертається. |
|
40
|
40
|
| колькра́ти преогорчи́ша Єго́ в пусти́ні, прогні́ваша Єго́ в землі́ безво́дній? | Скільки разів вони засмучували Його в пустелі і прогнівляли Його в краю безлюднім! |
|
41
|
41
|
| і обрати́шася, і іскуси́ша Бо́га, і Свята́го Ізра́їлева раздражи́ша; | І знову спокушали Бога і ображали Святого Ізраїлевого, |
|
42
|
42
|
| і не пом'яну́ша руки́ Єго́ в день, в о́ньже ізба́ви я із руки́ оскорбля́ющаго; | не пам’ятали руки Його у день, коли Він визволив їх від гнобителя. |
|
43
|
43
|
| я́коже положи́ во Єги́пті зна́менія Своя́, і чудеса́ Своя́ на по́лі Танео́сі; | Коли явив їм знамення Свої в Єгипті і чуда Свої на полі Цоан. |
|
44
|
44
|
| і преложи́ в кров рі́ки їх і істо́чники їх, я́ко да не пію́ть. | Коли обернув ріки й потоки їх на кров, щоб не могли пити. |
|
45
|
45
|
| Посла́ на ня пе́сія му́хи, і поядо́ша я, і жа́би, і растли́ я; | Наслав на них мух, щоб жалили їх, і жаб, щоб гноїли їх. |
|
46
|
46
|
| і даде́ ржі плоди́ їх, і труди́ їх пруго́м. | Віддав гусені врожаї їхні і ниви їхні сарані. |
|
47
|
47
|
| Уби́ гра́дом виногра́ди їх і черни́чіє їх сла́ною; | Побив градом виногради їхні і фигові дерева їхні ожеледдю. |
|
48
|
48
|
| і предаде́ гра́ду скоти́ їх, і імі́ніє їх огню́. | Великий град побив тварин їхніх, а отари овець попалила блискавка. |
|
49
|
49
|
| Посла́ на ня гнів я́рости Своєя́, я́рость, і гнів, і скорб, посла́ніє а́ггели лю́тими. | Послав на них полум’я гніву Свого і кару люту через ангелів гніву. |
|
50
|
50
|
| Путесотвори́ стезю́ гні́ву Своєму́, і не пощаді́ от сме́рти душ їх, і скоти́ їх в сме́рті заключи́; | Відкрив дорогу для гніву Свого і не охороняв від смерти душі їхні, а тварин їхніх віддав на загибель. |
|
51
|
51
|
| і порази́ вся́коє перворо́дноє в землі́ Єги́петстій, нача́ток вся́каго труда́ їх в селе́ніїх Ха́мових. | Уразив смертю кожного первістка в Єгипті, початки сили їхньої у наметах Хамових. |
|
52
|
52
|
| І воздви́же, я́ко о́вці, лю́ди Своя́, і возведе́ я, я́ко ста́до, в пусти́ні; | І підняв народ Свій, як овець, і повів його, як отару, по пустелі. |
|
53
|
53
|
| і наста́ви я на упова́ніє, і не убоя́шася; і враги́ їх покри́ мо́ре. | Провадив їх у надії і без страху, а ворогів їхніх покрило море. |
|
54
|
54
|
| І введе́ я в го́ру святи́ні Своєя́, го́ру сію́, ю́же стяжа́ десни́ця Єго́. | І привів їх до країни святої Своєї, на гору, що її обрала правиця Його. |
|
55
|
55
|
| І ізгна́ от лиця́ їх язи́ки, і по жре́бію даде́ їм (зе́млю) у́жем жребодая́нія, і всели́ в селе́ніїх їх колі́на Ізра́їлєва. | Прогнав народи від лиця їх, землю розділив у володіння їм і покоління Ізраїля оселив у наметах їхніх. |
|
56
|
56
|
| І іскуси́ша і преогорчи́ша Бо́га Ви́шняго, і свиді́ній Єго́ не сохрани́ша; | Але вони ще спокушали і засмучували Бога Всевишнього, і повелінь Його не виконували. |
|
57
|
57
|
| і отврати́шася і отверго́шася, я́коже і отці́ їх; преврати́шася в лук развраще́н; | Відступали і зраджували, як і батьки їхні, ставали ненадійними, як лук зіпсований. |
|
58
|
58
|
| і прогні́ваша Єго́ в хо́лміх свої́х, і во істука́нних свої́х раздражи́ша Єго́. | Прогнівляли Його висотами своїми й ідолами своїми накликали гнів Його. |
|
59
|
59
|
| Сли́ша Бог і презрі́, і унічижи́ зіло́ Ізра́їля; | Почув Бог, і запалав гнів Його на Ізраїля. |
|
60
|
60
|
| і отри́ну ски́нію Сило́мськую, селе́ніє є́же [селе́ніє Своє́, іді́же] всели́ся в челові́ціх; | Він відринув скинію Силоамську, оселю Свою, в якій оселився між людьми. |
|
61
|
61
|
| і предаде́ в плін крі́пость їх, і добро́ту їх в ру́ки враго́в; | І віддав у неволю силу їхню, і славу їхню — у руки ворогів. |
|
62
|
62
|
| і затвори́ во ору́жії лю́ди Своя́ і достоя́ніє Своє́ презрі́. | Віддав під меч народ Свій і розгнівався на насліддя Своє. |
|
63
|
63
|
| Ю́ноші їх пояде́ огнь, і ді́ви їх не осі́товани би́ша; | Юнаків їхніх попалив вогонь, і дівам їхнім ніхто не співав шлюбних пісень. |
|
64
|
64
|
| свяще́нници їх мече́м падо́ша, і вдови́ці їх не опла́кани бу́дуть. | Священики їхні загинули від меча, і вдовиці їх не оплаканими будуть. |
|
65
|
65
|
| І воста́, я́ко сп'я, Госпо́дь, я́ко си́лен і шу́мен от вина́; | Але встав, наче від сну, Господь, як силач, повалений вином. |
|
66
|
66
|
| і порази́ враги́ Своя́ всп'ять, поноше́ніє ві́чноє даде́ їм; | І уразив у спину ворогів Своїх, на вічний сором віддав їх. |
|
67
|
67
|
| і отри́ну селе́ніє Іо́сифово, і колі́но Єфре́мово не ізбра́; | Він відкинув оселі Йосифа і коліна Єфремового не обрав. |
|
68
|
68
|
| і ізбра́ колі́но Іу́дово, го́ру Сіо́ню, ю́же возлюби́; | А вибрав коліно Іуди — гору Сион, що її полюбив. |
|
69
|
69
|
| і созда́, я́ко єдиноро́га, святи́лище Своє́; на землі́ основа́ ї в вік. | І збудував, наче небо, святиню Свою на землі, і утвердив її навіки. |
|
70
|
70
|
| І ізбра́ Дави́да раба́ Своєго́, і восприя́т єго́ от стад о́вчих; | І обрав Давида, раба Свого, від отар овечих покликав його. |
|
71
|
71
|
| от дої́лиць поя́т єго́ пасти́ Іа́кова — раба́ Своєго́, і Ізра́їля — достоя́ніє Своє́. | Від доїння їх привів його пасти народ Свій — Якова, і насліддя Своє — Ізраїля. |
|
72
|
72
|
| І упасе́ я в незло́бії се́рдця своєго́, і в ра́зуміх руку́ своє́ю наста́вил я єсть. | І він пас їх у чистоті серця свого і руками мудрими водив їх. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
