1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Псалом 143
|
Ѱало́мъ рм҃г
|
|
0
|
0
|
| Псалом Давида. [Проти Голіафа.] | Ѱало́мъ дв҃дꙋ, къ голїа́ѳꙋ, р҃м҃г҃. |
|
1
|
1
|
| Благословенний Господь Бог мій, що навчає руки мої до боротьби і пальці мої до битви. | Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ мо́й, наꙋча́ѧй рꙋ́цѣ моѝ на ѡ҆полче́нїе, пе́рсты моѧ̑ на бра́нь. |
|
2
|
2
|
| Він — милість моя і охорона моя; твердиня моя і Спаситель мій; Він — щит мій, і я надіюся на Нього; Він прихиляє народ мій до мене. | Млⷭ҇ть моѧ̀ и҆ прибѣ́жище моѐ, застꙋ́пникъ мо́й и҆ и҆зба́витель мо́й, защи́титель мо́й, и҆ на него̀ оу҆пова́хъ: повинꙋ́ѧй лю́ди моѧ̑ под̾ мѧ̀. |
|
3
|
3
|
| Господи! Що таке людина, що Ти виявляєш їй Себе, і сини людські, що Ти піклуєшся про них? | Гдⷭ҇и, что̀ є҆́сть человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ позна́лсѧ є҆сѝ є҆мꙋ̀; и҆лѝ сы́нъ человѣ́чь, ꙗ҆́кѡ вмѣнѧ́еши є҆гѡ̀; |
|
4
|
4
|
| Людина — як подих вітру; дні її — як тінь, що зникає. | Человѣ́къ сꙋетѣ̀ оу҆подо́бисѧ: дні́е є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ сѣ́нь прехо́дѧтъ. |
|
5
|
5
|
| Господи! Прихили небо Твоє і зійди; торкнися гір — і з них піде дим. | Гдⷭ҇и, преклонѝ нб҃са̀, и҆ сни́ди: косни́сѧ гора́мъ, и҆ воздымѧ́тсѧ: |
|
6
|
6
|
| Блисни блискавкою — і розжени ворогів моїх; пусти стріли Твої — і розвій їх. | блеснѝ мо́лнїю, и҆ разжене́ши ѧ҆̀: послѝ стрѣ́лы твоѧ̑, и҆ смѧте́ши ѧ҆̀. |
|
7
|
7
|
| Простягни руку Твою з висоти, визволи мене і спаси мене з вод великих, — з руки синів чужих, | Послѝ рꙋ́кꙋ твою̀ съ высоты̀, и҆зми́ мѧ и҆ и҆зба́ви мѧ̀ ѿ во́дъ мно́гихъ, и҆з̾ рꙋкѝ сынѡ́въ чꙋжди́хъ, |
|
8
|
8
|
| що їх уста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди. | и҆́хже оу҆ста̀ глаго́лаша сꙋетꙋ̀, и҆ десни́ца и҆́хъ десни́ца непра́вды. |
|
9
|
9
|
| Боже! Нову пісню Тобі співаю; на десятиструннім псалтирі буду співати Тобі, | Бж҃е, пѣ́снь но́вꙋ воспою̀ тебѣ̀, во ѱалти́ри десѧтострꙋ́ннѣмъ пою̀ тебѣ̀: |
|
10
|
10
|
| бо Ти даєш спасіння царям; визволив Давида, раба Твого, від меча лютого. | даю́щемꙋ спⷭ҇нїе царє́мъ, и҆збавлѧ́ющемꙋ дв҃да раба̀ своего̀ ѿ меча̀ лю́та. |
|
11
|
11
|
| Визволи мене і спаси мене від руки синів чужих, що їхні уста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди. | И҆зба́ви мѧ̀ и҆ и҆зми́ мѧ и҆з̾ рꙋкѝ сынѡ́въ чꙋжди́хъ, и҆́хже оу҆ста̀ глаго́лаша сꙋетꙋ̀, и҆ десни́ца и҆́хъ десни́ца непра́вды: |
|
12
|
12
|
| Нехай сини наші будуть як розквітлі рослини у молодості своїй; і дочки наші нехай будуть прибрані й прикрашені, як стовп у царських палатах. | и҆́хже сы́нове и҆́хъ ꙗ҆́кѡ новосаждє́нїѧ водрꙋжє́наѧ въ ю҆́ности свое́й, дщє́ри и҆́хъ оу҆до́брєны, преꙋкра́шєны ꙗ҆́кѡ подо́бїе хра́ма: |
|
13
|
13
|
| Нехай житниці наші будуть повні і всяким хлібом багаті. Нехай множаться тисячами вівці на пасовищах наших. | храни̑лища и҆́хъ и҆спо́лнєна, ѿрыга̑ющаѧ ѿ сегѡ̀ въ сїѐ: ѻ҆́вцы и҆́хъ многоплѡ́дны, мно́жащыѧсѧ во и҆схо́дищихъ свои́хъ: воло́ве и҆́хъ то́лсти: |
|
14
|
14
|
| Нехай воли наші будуть ситі, і не буде ні розкрадання, ні пропажі, ні стогону на вулицях наших. | нѣ́сть паде́нїѧ ѡ҆пло́тꙋ, нижѐ прохо́да, нижѐ во́плѧ въ сто́гнахъ и҆́хъ. |
|
15
|
15
|
| Блаженний народ, у якого все це є. Блаженний народ, у якого Господь — Бог його. | Оу҆бл҃жи́ша лю́ди, и҆̀мже сїѧ̑ сꙋ́ть: бл҃же́ни лю́дїе, и҆̀мже гдⷭ҇ь бг҃ъ и҆́хъ. |
