1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Псалом 43
|
Ѱало́мъ м҃г
|
|
1
|
1
|
| Начальнику хору. Повчання синам Кореєвим. | Въ коне́цъ, сынѡ́въ коре́овыхъ, въ ра́зꙋмъ, ѱало́мъ, м҃г҃. |
|
2
|
2
|
| Боже, вухами нашими почули ми, і отці наші сповістили нам про діла, які вчинив Ти в часи їхні, часи давні. | Бж҃е, оу҆ши́ма на́шима оу҆слы́шахомъ, и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши возвѣсти́ша на́мъ дѣ́ло, є҆́же содѣ́лалъ є҆сѝ во дне́хъ и҆́хъ, во дне́хъ дре́внихъ. |
|
3
|
3
|
| Рукою Твоєю Ти знищив народи, а їх оселив, знищив племена, а їх розмножив. | Рꙋка̀ твоѧ̀ ꙗ҆зы́ки потребѝ, и҆ насади́лъ ѧ҆̀ є҆сѝ: ѡ҆ѕло́билъ є҆сѝ лю́ди и҆ и҆згна́лъ є҆сѝ ѧ҆̀. |
|
4
|
4
|
| Не мечем вони придбали землю і не їхня сила спасла їх, а Твоя рука і Твоя сила й світло лиця Твого, бо Ти благоволив до них. | Не бо мече́мъ свои́мъ наслѣ́диша зе́млю, и҆ мы́шца и҆́хъ не спасѐ и҆́хъ, но десни́ца твоѧ̀ и҆ мы́шца твоѧ̀ и҆ просвѣще́нїе лица̀ твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ бл҃говоли́лъ є҆сѝ въ ни́хъ. |
|
5
|
5
|
| Боже, Ти — Цар мій! Ти Той, що даєш спасіння Якову. | Ты̀ є҆сѝ са́мъ цр҃ь мо́й и҆ бг҃ъ мо́й, заповѣ́даѧй спасє́нїѧ і҆а̑кѡвлѧ. |
|
6
|
6
|
| З Тобою, як рогами, поб’ємо ми ворогів наших і в ім’я Твоє потопчемо тих, що повстали проти нас. | Ѡ҆ тебѣ̀ врагѝ на́шѧ и҆збоде́мъ рѡ́ги, и҆ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ оу҆ничижи́мъ востаю́щыѧ на ны̀. |
|
7
|
7
|
| Бо не на лук мій я надіюся, і меч мій не спасе мене, | Не на лꙋ́къ бо мо́й оу҆пова́ю, и҆ ме́чь мо́й не спасе́тъ менѐ: |
|
8
|
8
|
| а Ти спасеш нас від ворогів наших і осоромиш тих, що повстали проти нас. | спⷭ҇лъ бо є҆сѝ на́съ ѿ стꙋжа́ющихъ на́мъ, и҆ ненави́дѧщихъ на́съ посрами́лъ є҆сѝ. |
|
9
|
9
|
| Тобою, Боже, будемо хвалитися кожен день, і ім’я Твоє будемо славити повіки. | Ѡ҆ бз҃ѣ похва́лимсѧ ве́сь де́нь, и҆ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ и҆сповѣ́мысѧ во вѣ́къ. |
|
10
|
10
|
| Нині ж Ти відкинув і осоромив нас, і не виходиш, Боже, з військом нашим. | Нн҃ѣ же ѿри́нꙋлъ є҆сѝ и҆ посрами́лъ є҆сѝ на́съ, и҆ не и҆зы́деши, бж҃е, въ си́лахъ на́шихъ. |
|
11
|
11
|
| Ти попустив, щоб ми втікали від ворогів, і ненависники наші грабують нас. | Возврати́лъ є҆сѝ на́съ вспѧ́ть при вразѣ́хъ на́шихъ, и҆ ненави́дѧщїи на́съ расхища́хꙋ себѣ̀. |
|
12
|
12
|
| Ти, як овець, віддав нас на заколення і розсіяв нас поміж народами. | Да́лъ є҆сѝ на́съ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы снѣ́ди, и҆ во ꙗ҆зы́цѣхъ разсѣ́ѧлъ ны̀ є҆сѝ. |
|
13
|
13
|
| Ти задарма віддав народ Свій і не підвищив ціни на нього. | Ѿда́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ без̾ цѣны̀, и҆ не бѣ̀ мно́жество въ восклица́нїихъ на́шихъ. |
|
14
|
14
|
| Ти на глум віддав нас сусідам нашим, на посміх і зневагу всім, що навкруги нас. | Положи́лъ є҆сѝ на́съ поноше́нїе сосѣ́дѡмъ на́шымъ, подражне́нїе и҆ порꙋга́нїе сꙋ́щымъ ѡ҆́крестъ на́съ. |
|
15
|
15
|
| Ти зробив нас притчею між народами, покиванням голови між людьми. | Положи́лъ є҆сѝ на́съ въ при́тчꙋ во ꙗ҆зы́цѣхъ, покива́нїю главы̀ въ лю́дехъ. |
|
16
|
16
|
| Щодня сором мій переді мною, і посоромлення вкриває лице моє | Ве́сь де́нь сра́мъ мо́й предо мно́ю є҆́сть, и҆ стꙋ́дъ лица̀ моегѡ̀ покры́ мѧ, |
|
17
|
17
|
| від голосу ганьбителя й наклепника, від погляду ворога й месника. | ѿ гла́са поноша́ющагѡ и҆ ѡ҆клевета́ющагѡ, ѿ лица̀ вра́жїѧ и҆ и҆згонѧ́щагѡ. |
|
18
|
18
|
| Все це прийшло на нас, але ми не забули Тебе і не порушили завіту Твого. | Сїѧ̑ всѧ̑ прїидо́ша на ны̀, и҆ не забы́хомъ тебє̀, и҆ не непра́вдовахомъ въ завѣ́тѣ твое́мъ, |
|
19
|
19
|
| Не відхилилося від Тебе серце наше, і кроки наші не зійшли з дороги Твоєї, | и҆ не ѿстꙋпѝ вспѧ́ть се́рдце на́ше: и҆ оу҆клони́лъ є҆сѝ стезѝ на́шѧ ѿ пꙋтѝ твоегѡ̀, |
|
20
|
20
|
| коли Ти смирив нас у землі злостраждань і тінню смерти покрив нас. | ꙗ҆́кѡ смири́лъ є҆сѝ на́съ на мѣ́стѣ ѡ҆ѕлобле́нїѧ, и҆ прикры́ ны сѣ́нь сме́ртнаѧ. |
|
21
|
21
|
| Бо якби ми забули ім’я Бога нашого і простягнули руки свої до бога чужого, | А҆́ще забы́хомъ и҆́мѧ бг҃а на́шегѡ, и҆ а҆́ще воздѣ́хомъ рꙋ́ки на́шѧ къ бо́гꙋ чꙋжде́мꙋ, |
|
22
|
22
|
| то чи не покарав би нас Бог? Бо Він знає таємниці серця. | не бг҃ъ ли взы́щетъ си́хъ; то́й бо вѣ́сть та̑йнаѧ се́рдца. |
|
23
|
23
|
| Але за Тебе, Господи, вбивають нас кожен день, ми стали як вівці, що призначені на заколення. | Занѐ тебє̀ ра́ди оу҆мерщвлѧ́емсѧ ве́сь де́нь, вмѣни́хомсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы заколе́нїѧ. |
|
24
|
24
|
| Встань, Господи, чого спиш Ти? Прокинься і не відкидай нас назавжди. | Воста́ни, вскꙋ́ю спи́ши, гдⷭ҇и; воскрⷭ҇нѝ, и҆ не ѿри́ни до конца̀. |
|
25
|
25
|
| Навіщо ховаєш лице Твоє? Забуваєш скорботу та біду нашу? | Вскꙋ́ю лицѐ твоѐ ѿвраща́еши; забыва́еши нищетꙋ̀ на́шꙋ и҆ ско́рбь на́шꙋ; |
|
26
|
26
|
| Бо душа наша принижена до пороху, і серце наше в землю втоптане. | Ꙗ҆́кѡ смири́сѧ въ пе́рсть дꙋша̀ на́ша, прильпѐ землѝ оу҆тро́ба на́ша. |
|
27
|
27
|
| Воскресни, Господи, поможи нам і визволи нас імені Твого ради. | Воскрⷭ҇нѝ, гдⷭ҇и, помозѝ на́мъ, и҆ и҆зба́ви на́съ и҆́мене ра́ди твоегѡ̀. |
