1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Псалом 101
|
Ѱало́мъ р҃а
|
|
1
|
1
|
| Молитва скорботного, коли він у печалі виливає перед Богом благання своє. | Моли́тва ни́щагѡ, є҆гда̀ оу҆ны́етъ и҆ пред̾ гдⷭ҇емъ пролїе́тъ моле́нїе своѐ, р҃а҃. |
|
2
|
2
|
| Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій до Тебе нехай дійде. | Гдⷭ҇и, оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀, и҆ во́пль мо́й къ тебѣ̀ да прїи́детъ. |
|
3
|
3
|
| Не відвертай лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, [коли] призву [Тебе]; скоро вислухай мене. | Не ѿвратѝ лица̀ твоегѡ̀ ѿ менє̀: въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь скорблю̀, приклонѝ ко мнѣ̀ оу҆́хо твоѐ: въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь призовꙋ́ тѧ, ско́рѡ оу҆слы́ши мѧ̀. |
|
4
|
4
|
| Бо щезають, наче дим, дні мої, і кості мої висохли. | Ꙗ҆́кѡ и҆зчезо́ша ꙗ҆́кѡ ды́мъ дні́е моѝ, и҆ кѡ́сти моѧ̑ ꙗ҆́кѡ сꙋши́ло сосхо́шасѧ. |
|
5
|
5
|
| Я підкошений, наче трава, і висохло серце моє, бо я вже забув їсти хліб мій. | Оу҆ѧ́звленъ бы́хъ ꙗ҆́кѡ трава̀, и҆ и҆́зсше се́рдце моѐ, ꙗ҆́кѡ забы́хъ снѣ́сти хлѣ́бъ мо́й. |
|
6
|
6
|
| Від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї. | Ѿ гла́са воздыха́нїѧ моегѡ̀ прильпѐ ко́сть моѧ̀ пло́ти мое́й. |
|
7
|
7
|
| Я став подібний до нічного птаха в пустелі, став як сова на руїнах. | Оу҆подо́бихсѧ неѧ́сыти пꙋсты́ннѣй, бы́хъ ꙗ҆́кѡ нощны́й вра́нъ на ны́рищи [на разва́линѣ]. |
|
8
|
8
|
| Не сплю і став наче самотній птах на покрівлі. | Бдѣ́хъ и҆ бы́хъ ꙗ҆́кѡ пти́ца ѡ҆со́бѧщаѧсѧ на здѣ̀ [на кро́вѣ]. |
|
9
|
9
|
| Кожного дня зневажають мене вороги мої, і ті, що хвалили мене, проклинають мене. | Ве́сь де́нь поноша́хꙋ мѝ вразѝ моѝ, и҆ хва́лѧщїи мѧ̀ мно́ю [на мѧ̀] кленѧ́хꙋсѧ. |
|
10
|
10
|
| Я вже попіл їм, наче хліб, і пиття моє змішую зі сльозами. | Занѐ пе́пелъ ꙗ҆́кѡ хлѣ́бъ ꙗ҆дѧ́хъ и҆ питїѐ моѐ съ пла́чемъ растворѧ́хъ, |
|
11
|
11
|
| Від лиця гніву Твого і ярости Твоєї — Ти підніс і кинув мене. | ѿ лица̀ гнѣ́ва твоегѡ̀ и҆ ꙗ҆́рости твоеѧ̀: ꙗ҆́кѡ возне́съ низве́рглъ мѧ̀ є҆сѝ. |
|
12
|
12
|
| Дні мої, наче тінь, зникають, і я висох, як та трава. | Дні́е моѝ ꙗ҆́кѡ сѣ́нь оу҆клони́шасѧ, и҆ а҆́зъ ꙗ҆́кѡ сѣ́нѡ и҆зсхо́хъ. |
|
13
|
13
|
| Ти ж, Господи, перебуваєш вічно, і пам’ять про Тебе з роду в рід. | Ты́ же, гдⷭ҇и, во вѣ́къ пребыва́еши, и҆ па́мѧть твоѧ̀ въ ро́дъ и҆ ро́дъ. |
|
14
|
14
|
| Ти встанеш і змилосердишся над Сионом, бо вже час помилувати його, бо вже прийшов призначений час. | Ты̀ воскр҃съ оу҆ще́дриши сїѡ́на: ꙗ҆́кѡ вре́мѧ оу҆ще́дрити є҆го̀, ꙗ҆́кѡ прїи́де вре́мѧ. |
|
15
|
15
|
| Бо раби Твої полюбили й каміння його, і жаль їм руїн його. | Ꙗ҆́кѡ благоволи́ша рабѝ твоѝ ка́менїе [ѡ҆ ка́менїи] є҆гѡ̀, и҆ пе́рсть є҆гѡ̀ оу҆ще́дрѧтъ. |
|
16
|
16
|
| І будуть народи боятись імені Твого, і всі царі землі — слави Твоєї. | И҆ оу҆боѧ́тсѧ ꙗ҆зы́цы и҆́мене гдⷭ҇нѧ, и҆ всѝ ца́рїе зе́мстїи сла́вы твоеѧ̀: |
|
17
|
17
|
| Бо відбудує Господь Сион і явиться у славі Своїй. | ꙗ҆́кѡ сози́ждетъ гдⷭ҇ь сїѡ́на и҆ ꙗ҆ви́тсѧ во сла́вѣ свое́й. |
|
18
|
18
|
| Він зглянеться на молитви смиренних і не відкине благання їх. | Призрѣ̀ на моли́твꙋ смире́нныхъ и҆ не оу҆ничижѝ моле́нїѧ и҆́хъ. |
|
19
|
19
|
| І буде написано про це для поколінь майбутніх, і люди, що народяться, будуть хвалити Господа. | Да напи́шетсѧ сїѐ въ ро́дъ и҆́нъ, и҆ лю́дїе зи́ждемїи восхва́лѧтъ гдⷭ҇а: |
|
20
|
20
|
| Бо Він прихилився з висоти святої Своєї, поглянув Господь з небес на землю, | ꙗ҆́кѡ прини́че съ высоты̀ ст҃ы́ѧ своеѧ̀, гдⷭ҇ь съ нб҃сѐ на зе́млю призрѣ̀, |
|
21
|
21
|
| щоб почути стогін ув’язнених, звільнити синів, на смерть засуджених, | оу҆слы́шати воздыха́нїе ѡ҆кова́нныхъ, разрѣши́ти сы́ны оу҆мерщвле́нныхъ: |
|
22
|
22
|
| щоб прославляли ім’я Господнє в Сионі і хвалили Його в Єрусалимі, | возвѣсти́ти въ сїѡ́нѣ и҆́мѧ гдⷭ҇не и҆ хвалꙋ̀ є҆гѡ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, |
|
23
|
23
|
| коли разом зберуться народи й царства, щоб служити Господу. | внегда̀ собра́тисѧ лю́демъ вкꙋ́пѣ и҆ царє́мъ, є҆́же рабо́тати гдⷭ҇еви. |
|
24
|
24
|
| Ти виснажив у дорозі сили мої, вкоротив дні віку мого. | Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ на пꙋтѝ крѣ́пости є҆гѡ̀: оу҆мале́нїе дні́й мои́хъ возвѣсти́ ми: |
|
25
|
25
|
| І я сказав: «Боже мій! Не знищуй мене на половині життя мого, Твої літа в роді родів вічно. | не возведѝ менѐ во преполове́нїе дні́й мои́хъ: въ ро́дѣ родѡ́въ лѣ̑та твоѧ̑. |
|
26
|
26
|
| На початку Ти, [Господи,] землю створив, і небеса — діло рук Твоїх. | Въ нача́лѣхъ ты̀, гдⷭ҇и, зе́млю ѡ҆снова́лъ є҆сѝ, и҆ дѣла̀ рꙋкꙋ̀ твоє́ю сꙋ́ть небеса̀. |
|
27
|
27
|
| Вони загинуть, Ти ж існуватимеш; вони, наче риза, постаріють; як одежу, переміниш їх, і вони зміняться. | Та̑ поги́бнꙋтъ, ты́ же пребыва́еши: и҆ всѧ̑ ꙗ҆́кѡ ри́за ѡ҆бетша́ютъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆де́ждꙋ свїе́ши ѧ҆̀, и҆ и҆змѣнѧ́тсѧ. |
|
28
|
28
|
| Ти ж усе Той Самий, і літа Твої не скінчаться. | Ты́ же то́йжде є҆сѝ, и҆ лѣ̑та твоѧ̑ не ѡ҆скꙋдѣ́ютъ. |
|
29
|
29
|
| Сини рабів Твоїх будуть жити, і насліддя їх утвердиться перед лицем Твоїм повік». | Сы́нове ра̑бъ твои́хъ вселѧ́тсѧ, и҆ сѣ́мѧ и҆́хъ во вѣ́къ и҆спра́витсѧ. |
