1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ ри҃і
|
Псалом 118
|
|
0
|
0
|
|
А҆ллилꙋ́їа, р҃и҃і҃.
|
[Алилуя.]
|
|
1
|
1
|
|
Бл҃же́ни непоро́чнїи въ пꙋ́ть [въ пꙋтѝ], ходѧ́щїи въ зако́нѣ гдⷭ҇ни.
|
Блаженні непорочні, що ходять у законі Господнім.
|
|
2
|
2
|
|
Бл҃же́ни и҆спыта́ющїи свидѣ̑нїѧ є҆гѡ̀, всѣ́мъ срⷣцемъ взы́щꙋтъ є҆го̀.
|
Блаженні ті, що додержують свідчення Його і всім серцем шукають Його.
|
|
3
|
3
|
|
Не дѣ́лающїи бо беззако́нїѧ въ пꙋте́хъ є҆гѡ̀ ходи́ша.
|
Вони не чинять беззаконня і путями Його ходять.
|
|
4
|
4
|
|
Ты̀ заповѣ́далъ є҆сѝ за́пѡвѣди твоѧ̑ сохрани́ти ѕѣлѡ̀:
|
Ти наказав виконувати заповіти Твої пильно.
|
|
5
|
5
|
|
дабы̀ и҆спра́вилисѧ пꙋтїѐ моѝ, сохрани́ти ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑.
|
О, коли б дороги мої вели мене до виконання постанов Твоїх!
|
|
6
|
6
|
|
Тогда̀ не постыжꙋ́сѧ, внегда̀ призрѣ́ти мѝ на всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑.
|
Тоді б не осоромився я, зважаючи на всі заповіді Твої.
|
|
7
|
7
|
|
И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ пра́вости се́рдца, внегда̀ наꙋчи́тимисѧ сꙋдба́мъ пра́вды твоеѧ̀.
|
Буду славити Тебе в правоті серця, навчаючись судів правди Твоєї.
|
|
8
|
8
|
|
Ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ сохраню̀: не ѡ҆ста́ви менѐ до ѕѣла̀.
|
Буду сповняти повеління Твої, не покидай мене.
|
|
9
|
9
|
|
Въ чесо́мъ и҆спра́витъ ю҆нѣ́йшїй пꙋ́ть сво́й; внегда̀ сохрани́ти словеса̀ твоѧ̑.
|
Як юнакові додержати в чистоті дорогу свою? Тільки додержанням слів Твоїх.
|
|
10
|
10
|
|
Всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ взыска́хъ тебѐ: не ѿри́ни менѐ ѿ за́повѣдїй твои́хъ.
|
Всім серцем моїм я шукаю Тебе, не дай мені відхилитися від заповідей Твоїх.
|
|
11
|
11
|
|
Въ се́рдцы мое́мъ скры́хъ словеса̀ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ да не согрѣшꙋ̀ тебѣ̀.
|
Слово Твоє заховав я в серці моїм, щоб не згрішити перед Тобою.
|
|
12
|
12
|
|
Блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, гдⷭ҇и: наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ.
|
Благословен єси, Господи, навчи мене заповітів Твоїх.
|
|
13
|
13
|
|
Оу҆стна́ма мои́ма возвѣсти́хъ всѧ̑ сꙋдбы̑ оу҆́стъ твои́хъ.
|
Устами моїми сповіщав я суди уст Твоїх.
|
|
14
|
14
|
|
На пꙋтѝ свидѣ́нїй твои́хъ наслади́хсѧ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ всѧ́комъ бога́тствѣ.
|
Дорогами свідчень Твоїх я втішався, як найбільшим багатством.
|
|
15
|
15
|
|
Въ за́повѣдехъ твои́хъ поглꙋмлю́сѧ, и҆ оу҆разꙋмѣ́ю пꙋти̑ твоѧ̑.
|
Заповідям Твоїм навчаюся я і буду пильнувати путі Твої.
|
|
16
|
16
|
|
Во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ поꙋчꙋ́сѧ: не забꙋ́дꙋ слове́съ твои́хъ.
|
Заповіти Твої — утіха моя; не забуду я слова Твого.
|
|
17
|
17
|
|
Возда́ждь рабꙋ̀ твоемꙋ̀: живи́ мѧ, и҆ сохраню̀ словеса̀ твоѧ̑.
|
Яви милість Твою рабу Твоєму, я буду жити і додержуватися слова Твого.
|
|
18
|
18
|
|
Ѿкры́й ѻ҆́чи моѝ, и҆ оу҆разꙋмѣ́ю чꙋдеса̀ ѿ зако́на твоегѡ̀.
|
Відкрий очі мої, і зрозумію чуда закону Твого.
|
|
19
|
19
|
|
Пришле́цъ а҆́зъ є҆́смь на землѝ: не скры́й ѿ менє̀ за́пѡвѣди твоѧ̑.
|
Я подорожній на землі, не приховуй від мене заповідей Твоїх.
|
|
20
|
20
|
|
Возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀ возжела́ти сꙋдбы̑ твоѧ̑ на всѧ́кое вре́мѧ.
|
Стомилася душа моя від щоденного бажання зрозуміти суди Твої.
|
|
21
|
21
|
|
Запрети́лъ є҆сѝ гѡ́рдымъ: про́клѧти оу҆клонѧ́ющїисѧ ѿ за́повѣдїй твои́хъ.
|
Ти упокорив гордих, проклятих, що відхилилися від заповідей Твоїх.
|
|
22
|
22
|
|
Ѿимѝ ѿ менє̀ поно́съ [поноше́нїе] и҆ оу҆ничиже́нїе, ꙗ҆́кѡ свидѣ́нїй твои́хъ взыска́хъ.
|
Зніми з мене сором і зневагу, бо я додержувався заповітів Твоїх.
|
|
23
|
23
|
|
И҆́бо сѣдо́ша кнѧ̑зи и҆ на мѧ̀ клевета́хꙋ, ра́бъ же тво́й глꙋмлѧ́шесѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ:
|
Бо князі сидять і змовляються проти мене, я ж, раб Твій, роздумую про постанови Твої.
|
|
24
|
24
|
|
и҆́бо свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ є҆́сть, и҆ совѣ́ти моѝ ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑.
|
Свідчення Твої — втіха моя, [і накази Твої] — радники мої.
|
|
25
|
25
|
|
Прильпѐ землѝ дꙋша̀ моѧ̀: живи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀.
|
В землю никне душа моя, оживи мене за словом Твоїм.
|
|
26
|
26
|
|
Пꙋти̑ моѧ̑ возвѣсти́хъ, и҆ оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ: наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ.
|
Розповів я про дороги мої, і Ти вислухав мене, навчи ж мене заповітів Твоїх.
|
|
27
|
27
|
|
Пꙋ́ть ѡ҆правда́нїй твои́хъ вразꙋми́ ми, и҆ поглꙋмлю́сѧ въ чꙋдесѣ́хъ твои́хъ.
|
Дай мені зрозуміти дорогу повелінь Твоїх, і я буду розмірковувати про дивні діла Твої.
|
|
28
|
28
|
|
Воздрема̀ дꙋша̀ моѧ̀ ѿ оу҆ны́нїѧ: оу҆тверди́ мѧ въ словесѣ́хъ твои́хъ.
|
Ниє душа моя від скорботи, підкріпи мене за словом Твоїм.
|
|
29
|
29
|
|
Пꙋ́ть непра́вды ѿста́ви ѿ менє̀ и҆ зако́номъ твои́мъ поми́лꙋй мѧ̀.
|
Одверни від мене дорогу неправди і в законі Твоїм провадь мене.
|
|
30
|
30
|
|
Пꙋ́ть и҆́стины и҆зво́лихъ и҆ сꙋдбы̑ твоѧ̑ не забы́хъ.
|
Я обрав дорогу істини і поставив перед собою суди Твої.
|
|
31
|
31
|
|
Прилѣпи́хсѧ свидѣ́нїємъ твои̑мъ, гдⷭ҇и, не посрамѝ менѐ.
|
Я пристав до свідчень Твоїх — Господи, не осором мене.
|
|
32
|
32
|
|
Пꙋ́ть за́повѣдїй твои́хъ теко́хъ, є҆гда̀ разшири́лъ є҆сѝ се́рдце моѐ.
|
Піду дорогою заповідей Твоїх, коли Ти розшириш серце моє.
|
|
33
|
33
|
|
Законоположѝ мнѣ̀, гдⷭ҇и, пꙋ́ть ѡ҆правда́нїй твои́хъ, и҆ взыщꙋ̀ и҆̀ вы́нꙋ:
|
Покажи мені, Господи, дорогу постанов Твоїх, і я буду триматися її до кінця життя мого.
|
|
34
|
34
|
|
вразꙋми́ мѧ, и҆ и҆спыта́ю зако́нъ тво́й и҆ сохраню̀ и҆̀ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ.
|
Врозуми мене, щоб я навчився закону Твого, і буду дотримуватися його всім серцем моїм.
|
|
35
|
35
|
|
Наста́ви мѧ̀ на стезю̀ за́повѣдїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ тꙋ́ю восхотѣ́хъ.
|
Постав мене на стежку заповідей Твоїх, бо я бажаю її.
|
|
36
|
36
|
|
Приклонѝ се́рдце моѐ во свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, а҆ не въ лихои́мство.
|
Нахили серце моє до свідчень Твоїх, а не до лихої користи.
|
|
37
|
37
|
|
Ѿвратѝ ѻ҆́чи моѝ є҆́же не ви́дѣти сꙋеты̀: въ пꙋтѝ твое́мъ живи́ мѧ.
|
Одверни очі мої, щоб не дивилися на марноту; оживляй мене на дорозі Твоїй.
|
|
38
|
38
|
|
Поста́ви рабꙋ̀ твоемꙋ̀ сло́во твоѐ въ стра́хъ тво́й.
|
Постав слово Твоє перед рабом Твоїм, щоб мав я страх перед Тобою.
|
|
39
|
39
|
|
Ѿимѝ поноше́нїе моѐ, є҆́же непщева́хъ: ꙗ҆́кѡ сꙋдбы̑ твоѧ̑ бл҃ги.
|
Одверни від мене зневагу, якої боюся я, бо суди Твої милостиві.
|
|
40
|
40
|
|
Сѐ, возжела́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑: въ пра́вдѣ твое́й живи́ мѧ.
|
Ось я жадаю наказів Твоїх, оживляй мене Правдою Твоєю.
|
|
41
|
41
|
|
И҆ да прїи́детъ на мѧ̀ млⷭ҇ть твоѧ̀, гдⷭ҇и, спⷭ҇нїе твоѐ по словесѝ твоемꙋ̀:
|
І нехай прийде на мене милість Твоя, Господи, спасіння Твоє за словом Твоїм.
|
|
42
|
42
|
|
и҆ ѿвѣща́ю поноша́ющымъ мѝ сло́во, ꙗ҆́кѡ оу҆пова́хъ на словеса̀ твоѧ̑.
|
І я дам відповідь тим, що ганьблять мене, бо уповаю на слова Твої.
|
|
43
|
43
|
|
И҆ не ѿимѝ ѿ оу҆́стъ мои́хъ словесѐ и҆́стинна до ѕѣла̀, ꙗ҆́кѡ на сꙋдбы̑ твоѧ̑ оу҆пова́хъ:
|
Не відбери слова правди від уст моїх, бо на суди Твої надія моя.
|
|
44
|
44
|
|
и҆ сохраню̀ зако́нъ тво́й вы́нꙋ, въ вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка.
|
Буду додержуватися закону Твого повсякчас і на віки віків.
|
|
45
|
45
|
|
И҆ хожда́хъ въ широтѣ̀, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ взыска́хъ:
|
Буду ходити простором широким, бо прагну до виконання заповідей Твоїх.
|
|
46
|
46
|
|
и҆ глаго́лахъ ѡ҆ свидѣ́нїихъ твои́хъ пред̾ цари̑ и҆ не стыдѧ́хсѧ:
|
Перед царями буду говорити про свідчення Твої і не посоромлюся.
|
|
47
|
47
|
|
и҆ поꙋча́хсѧ въ за́повѣдехъ твои́хъ, ꙗ҆̀же возлюби́хъ ѕѣлѡ̀:
|
Буду втішатися заповідями Твоїми, бо я їх дуже люблю.
|
|
48
|
48
|
|
и҆ воздвиго́хъ рꙋ́цѣ моѝ къ за́повѣдемъ твои̑мъ, ꙗ҆̀же возлюби́хъ, и҆ глꙋмлѧ́хсѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ.
|
Руки мої буду простягати до заповідей Твоїх, які я люблю, і розмірковуватиму про накази Твої.
|
|
49
|
49
|
|
Помѧнѝ словеса̀ твоѧ̑ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆́хже оу҆пова́нїе да́лъ мѝ є҆сѝ.
|
Згадай слова [Твої] до раба Твого, на які Ти звелів мені уповати.
|
|
50
|
50
|
|
То́ мѧ оу҆тѣ́ши во смире́нїи мое́мъ, ꙗ҆́кѡ сло́во твоѐ живи́ мѧ.
|
Це — втіха моя в горі моїм, що слово Твоє оживляє мене.
|
|
51
|
51
|
|
Го́рдїи законопрестꙋпова́хꙋ до ѕѣла̀: ѿ зако́на же твоегѡ̀ не оу҆клони́хсѧ.
|
Горді тяжко знущалися з мене, але я не відхилився від закону Твого.
|
|
52
|
52
|
|
Помѧнꙋ́хъ сꙋдбы̑ твоѧ̑ ѿ вѣ́ка, гдⷭ҇и, и҆ оу҆тѣ́шихсѧ.
|
Згадую, Господи, присуди Твої одвічні і втішаюся.
|
|
53
|
53
|
|
Печа́ль прїѧ́тъ мѧ̀ ѿ грѣ̑шникъ, ѡ҆ставлѧ́ющихъ зако́нъ тво́й.
|
Сум огортає мене за грішників, що відкинули закон Твій.
|
|
54
|
54
|
|
Пѣ̑та бѧ́хꙋ мнѣ̀ ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ на мѣ́стѣ прише́лствїѧ моегѡ̀.
|
Постанови Твої — то пісня моя на місці блукання мого.
|
|
55
|
55
|
|
Помѧнꙋ́хъ въ нощѝ и҆́мѧ твоѐ, гдⷭ҇и, и҆ сохрани́хъ зако́нъ тво́й.
|
Вночі поминав я ім’я Твоє, Господи, і тримався закону Твого.
|
|
56
|
56
|
|
Се́й бы́сть мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ взыска́хъ.
|
Він став рідним мені, бо я дотримуюся наказів Твоїх.
|
|
57
|
57
|
|
Ча́сть моѧ̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и: рѣ́хъ сохрани́ти зако́нъ тво́й.
|
Я сказав: Господи! Щастя моє в тому, щоб сповняти слова Твої.
|
|
58
|
58
|
|
Помоли́хсѧ лицꙋ̀ твоемꙋ̀ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ: поми́лꙋй мѧ̀ по словесѝ твоемꙋ̀.
|
Молю Тебе всім серцем моїм: помилуй мене за словом Твоїм.
|
|
59
|
59
|
|
Помы́слихъ пꙋти̑ твоѧ̑ и҆ возврати́хъ но́зѣ моѝ во свидѣ̑нїѧ твоѧ̑.
|
Думав я про дороги мої, і ось повернув стопи мої до заповітів Твоїх.
|
|
60
|
60
|
|
Оу҆гото́вихсѧ и҆ не смꙋти́хсѧ сохрани́ти за́пѡвѣди твоѧ̑.
|
Поспішав я і не затримувався виконувати заповіді Твої.
|
|
61
|
61
|
|
Оу҆́жѧ грѣ̑шникъ ѡ҆бѧза́шасѧ мнѣ̀, и҆ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ.
|
Сіті безбожних оточили мене, але не забув я закону Твого.
|
|
62
|
62
|
|
Полꙋ́нощи воста́хъ и҆сповѣ́датисѧ тебѣ̀ ѡ҆ сꙋдба́хъ пра́вды твоеѧ̀.
|
Опівночі вставав я прославляти Тебе за праведні суди Твої.
|
|
63
|
63
|
|
Прича́стникъ а҆́зъ є҆́смь всѣ̑мъ боѧ́щымсѧ тебє̀ и҆ хранѧ́щымъ за́пѡвѣди твоѧ̑.
|
Я спільник тим, що бояться Тебе і шанують повеління Твої.
|
|
64
|
64
|
|
Млⷭ҇ти твоеѧ̀, гдⷭ҇и, и҆спо́лнь землѧ̀: ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ.
|
Милости Твоєї, Господи, повна земля; навчи мене заповітів Твоїх.
|
|
65
|
65
|
|
Бл҃гость сотвори́лъ є҆сѝ съ рабо́мъ твои́мъ, гдⷭ҇и, по словесѝ твоемꙋ̀:
|
Благо зробив Ти, Господи, слузі Твоєму за словом Твоїм.
|
|
66
|
66
|
|
бл҃гости и҆ наказа́нїю и҆ ра́зꙋмꙋ наꙋчи́ мѧ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдемъ твои̑мъ вѣ́ровахъ.
|
Доброго розуміння та знання навчи мене, бо заповідям Твоїм я вірю.
|
|
67
|
67
|
|
Пре́жде да́же не смири́тимисѧ, а҆́зъ прегрѣши́хъ: сегѡ̀ ра́ди сло́во твоѐ сохрани́хъ.
|
Як ще не був я упокореним, я блукав, а нині я тримаюся слова Твого.
|
|
68
|
68
|
|
Бл҃гъ є҆сѝ ты̀, гдⷭ҇и: и҆ бл҃гостїю твое́ю наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ.
|
Благий Ти, [Господи], і благістю Твоєю навчи мене заповідей Твоїх.
|
|
69
|
69
|
|
Оу҆мно́жисѧ на мѧ̀ непра́вда го́рдыхъ: а҆́зъ же всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ и҆спыта́ю за́пѡвѣди твоѧ̑.
|
Примножили на мене неправду горді, але я всім серцем моїм схиляюся до заповідей Твоїх.
|
|
70
|
70
|
|
Оу҆сыри́сѧ ꙗ҆́кѡ млеко̀ се́рдце и҆́хъ: а҆́зъ же зако́нꙋ твоемꙋ̀ поꙋчи́хсѧ.
|
Загрубіло серце їх, як сир з молока, я ж утішаюся в законі Твоїм.
|
|
71
|
71
|
|
Бл҃го мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ смири́лъ мѧ̀ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ да наꙋчꙋ́сѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ.
|
Благо мені, що Ти упокорив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх.
|
|
72
|
72
|
|
Бл҃гъ мнѣ̀ зако́нъ оу҆́стъ твои́хъ па́че ты́сѧщъ зла́та и҆ сребра̀.
|
Благий для мене закон уст Твоїх, більше за тисячі золота й срібла.
|
|
1001
|
1001
|
|
Сла́ва:
|
Слава…
|
|
73
|
73
|
|
Рꙋ́це твоѝ сотвори́стѣ мѧ̀ и҆ созда́стѣ мѧ̀: вразꙋми́ мѧ, и҆ наꙋчꙋ́сѧ за́повѣдемъ твои̑мъ.
|
Руки Твої створили мене і впорядкували мене; врозуми мене, і навчуся заповідей Твоїх.
|
|
74
|
74
|
|
Боѧ́щїисѧ тебє̀ оу҆́зрѧтъ мѧ̀ и҆ возвеселѧ́тсѧ, ꙗ҆́кѡ на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ.
|
Ті, що бояться Тебе, побачать мене і звеселяться, що я уповаю на слово Твоє.
|
|
75
|
75
|
|
Разꙋмѣ́хъ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ пра́вда сꙋдбы̑ твоѧ̑, и҆ вои́стиннꙋ смири́лъ мѧ̀ є҆сѝ.
|
Знаю, Господи, що суди Твої праведні, і що Ти справедливо покарав мене.
|
|
76
|
76
|
|
Бꙋ́ди же млⷭ҇ть твоѧ̀, да оу҆тѣ́шитъ мѧ̀, по словесѝ твоемꙋ̀ рабꙋ̀ твоемꙋ̀:
|
Нехай же буде милість Твоя втіхою мені за словом Твоїм до раба Твого.
|
|
77
|
77
|
|
да прїи́дꙋтъ мнѣ̀ щедрѡ́ты твоѧ̑, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ, ꙗ҆́кѡ зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ є҆́сть.
|
Нехай зійде на мене милосердя Твоє, і я буду жити, бо закон Твій — повчання моє.
|
|
78
|
78
|
|
Да постыдѧ́тсѧ го́рдїи, ꙗ҆́кѡ непра́веднѡ беззако́нноваша на мѧ̀: а҆́зъ же поглꙋмлю́сѧ [размышлѧ́ти бꙋ́дꙋ] въ за́повѣдехъ твои́хъ.
|
Нехай будуть посоромлені горді, бо вони безвинно нападають на мене; а я буду навчатися в повеліннях Твоїх.
|
|
79
|
79
|
|
Да ѡ҆братѧ́тъ мѧ̀ боѧ́щїисѧ тебє̀ и҆ вѣ́дѧщїи свидѣ̑нїѧ твоѧ̑.
|
Нехай прийдуть до мене ті, що бояться Тебе і знають свідчення Твої.
|
|
80
|
80
|
|
Бꙋ́ди се́рдце моѐ непоро́чно во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ да не постыжꙋ́сѧ.
|
Нехай буде серце моє непорочним у законі Твоїм, щоб не осоромився я.
|
|
81
|
81
|
|
И҆зчеза́етъ во спⷭ҇нїе твоѐ дꙋша̀ моѧ̀, на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ:
|
Умліває душа моя за спасінням Твоїм; я покладаюся на слово Твоє.
|
|
82
|
82
|
|
и҆зчезо́ша ѻ҆́чи моѝ въ сло́во твоѐ, глаго́люще: когда̀ оу҆тѣ́шиши мѧ̀;
|
Плачуть очі мої за словом Твоїм; я кажу: «Коли Ти втішиш мене?»
|
|
83
|
83
|
|
занѐ бы́хъ ꙗ҆́кѡ мѣ́хъ на сла́нѣ: ѡ҆правда́нїй твои́хъ не забы́хъ.
|
Я став як той міх у диму, але наказів Твоїх не забув.
|
|
84
|
84
|
|
Коли́кѡ є҆́сть дні́й раба̀ твоегѡ̀; когда̀ сотвори́ши мѝ ѿ гонѧ́щихъ мѧ̀ сꙋ́дъ;
|
Скільки ще днів для раба Твого? Коли вчиниш гонителям моїм суд?
|
|
85
|
85
|
|
Повѣ́даша мнѣ̀ законопрестꙋ̑пницы глꙋмлє́нїѧ, но не ꙗ҆́кѡ зако́нъ тво́й, гдⷭ҇и.
|
Яму викопали для мене горді наперекір закону Твоєму.
|
|
86
|
86
|
|
Всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆́стина: непра́веднѡ погна́ша мѧ̀, помози́ ми.
|
Всі заповіді Твої — істина. Безвинно переслідують мене; поможи мені.
|
|
87
|
87
|
|
Вма́лѣ не сконча́ша менѐ на землѝ: а҆́зъ же не ѡ҆ста́вихъ за́повѣдїй твои́хъ.
|
Ледве не знищили мене на землі, я ж не покинув заповідей Твоїх.
|
|
88
|
88
|
|
По млⷭ҇ти твое́й живи́ мѧ, и҆ сохраню̀ свидѣ̑нїѧ оу҆́стъ твои́хъ.
|
Оживи мене за милістю Твоєю, і буду берегти свідчення вуст Твоїх.
|
|
89
|
89
|
|
Во вѣ́къ, гдⷭ҇и, сло́во твоѐ пребыва́етъ на нб҃сѝ.
|
Навіки, Господи, слово Твоє перебуває на небесах.
|
|
90
|
90
|
|
Въ ро́дъ и҆ ро́дъ и҆́стина твоѧ̀: ѡ҆снова́лъ є҆сѝ зе́млю, и҆ пребыва́етъ.
|
З роду в рід істина Твоя. Ти поставив землю, і вона стоїть твердо.
|
|
91
|
91
|
|
Оу҆чине́нїемъ твои́мъ пребыва́етъ де́нь: ꙗ҆́кѡ всѧ́чєскаѧ рабѡ́тна тебѣ̀.
|
З волі Твоєї все стоїть аж до цього дня, бо все служить Тобі.
|
|
92
|
92
|
|
Ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы не зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ бы́лъ, тогда̀ оу҆́бѡ поги́блъ бы́хъ во смире́нїи мое́мъ:
|
Коли б не закон Твій був утіхою мені, то я б загинув у біді моїй.
|
|
93
|
93
|
|
во вѣ́къ не забꙋ́дꙋ ѡ҆правда́нїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ въ ни́хъ ѡ҆живи́лъ мѧ̀ є҆сѝ.
|
Повік не забуду повелінь Твоїх, бо ними Ти оживив мене.
|
|
94
|
94
|
|
Тво́й є҆́смь а҆́зъ, сп҃си́ мѧ: ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ взыска́хъ.
|
Твій — я, спаси мене, бо я сповняв веління Твої.
|
|
95
|
95
|
|
Менѐ жда́ша грѣ̑шницы погꙋби́ти мѧ̀: свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ разꙋмѣ́хъ.
|
Нечестивці підстерігають, щоб погубити мене, я ж заглиблююсь у свідчення Твої.
|
|
96
|
96
|
|
Всѧ́кїѧ кончи́ны ви́дѣхъ коне́цъ: широка̀ за́повѣдь твоѧ̀ ѕѣлѡ̀.
|
Я бачив кінець всього досконалого, але заповідь Твоя широка безмірно.
|
|
97
|
97
|
|
Ко́ль возлюби́хъ зако́нъ тво́й, гдⷭ҇и: ве́сь де́нь поꙋче́нїе моѐ є҆́сть.
|
О, як люблю я закон Твій! Цілий день думки мої про нього.
|
|
98
|
98
|
|
Па́че вра̑гъ мои́хъ оу҆мꙋдри́лъ мѧ̀ є҆сѝ за́повѣдїю твое́ю, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ моѧ̀ є҆́сть.
|
Ти зробив мене мудрішим від ворогів моїх заповітами Твоїми, бо вони завжди зі мною.
|
|
99
|
99
|
|
Па́че всѣ́хъ оу҆ча́щихъ мѧ̀ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ є҆́сть.
|
Я зрозумів більше за всіх учителів моїх, бо я вдумуюсь у свідчення Твої.
|
|
100
|
100
|
|
Па́че ста́рєцъ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ взыска́хъ.
|
Став я мудрішим за старших, бо дотримуюся заповітів Твоїх.
|
|
101
|
101
|
|
Ѿ всѧ́кагѡ пꙋтѝ лꙋка́ва возбрани́хъ нога́мъ мои̑мъ, ꙗ҆́кѡ да сохраню̀ словеса̀ твоѧ̑:
|
Від усякої стежки лукавої я стримував ноги мої, щоб берегти слово Твоє.
|
|
102
|
102
|
|
ѿ сꙋде́бъ твои́хъ не оу҆клони́хсѧ, ꙗ҆́кѡ ты̀ законоположи́лъ мѝ є҆сѝ.
|
Від судів Твоїх я не відхилявся, бо Ти, Боже, навчив мене.
|
|
103
|
103
|
|
Ко́ль сладка̑ горта́ни моемꙋ̀ словеса̀ твоѧ̑: па́че ме́да оу҆стѡ́мъ мои̑мъ.
|
Які солодкі слова Твої в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм.
|
|
104
|
104
|
|
Ѿ за́повѣдїй твои́хъ разꙋмѣ́хъ: сегѡ̀ ра́ди возненави́дѣхъ всѧ́къ пꙋ́ть непра́вды.
|
Ти зробив мене мудрим заповітами Твоїми, тому зненавидів я всяку дорогу неправди.
|
|
105
|
105
|
|
Свѣти́лникъ нога́ма мои́ма зако́нъ тво́й, и҆ свѣ́тъ стезѧ́мъ мои̑мъ.
|
Закон Твій — світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх.
|
|
106
|
106
|
|
Клѧ́хсѧ и҆ поста́вихъ сохрани́ти сꙋдбы̑ пра́вды твоеѧ̀.
|
Я поклявся і постановив додержуватися праведних судів Твоїх, і додержусь.
|
|
107
|
107
|
|
Смири́хсѧ до ѕѣла̀: гдⷭ҇и, живи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀.
|
Дуже знеможений я, Господи! Оживи мене за словом Твоїм.
|
|
108
|
108
|
|
Вѡ́льнаѧ оу҆́стъ мои́хъ бл҃говоли́ же, гдⷭ҇и, и҆ сꙋдба́мъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ.
|
Прийми ж милостиво, Господи, добровільну жертву мою і навчи мене судів Твоїх.
|
|
109
|
109
|
|
Дꙋша̀ моѧ̀ въ рꙋкꙋ̀ твоє́ю [А҆леѯ.: моє́ю] вы́нꙋ, и҆ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ.
|
В небезпеці завжди душа моя, та не забув я закону Твого.
|
|
110
|
110
|
|
Положи́ша грѣ̑шницы сѣ́ть мнѣ̀: и҆ ѿ за́повѣдїй твои́хъ не заблꙋди́хъ.
|
Богопротивні поставили сіті для мене, але я від наказів Твоїх не відхилився.
|
|
111
|
111
|
|
Наслѣ́довахъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ во вѣ́къ, ꙗ҆́кѡ ра́дованїе се́рдца моегѡ̀ сꙋ́ть:
|
Свідчення Твої я прийняв, як насліддя вічне, бо вони — радість серця мого.
|
|
112
|
112
|
|
приклони́хъ се́рдце моѐ сотвори́ти ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ въ вѣ́къ за воздаѧ́нїе.
|
Я нахилив серце моє сповняти накази Твої вічно, до кінця життя мого.
|
|
113
|
113
|
|
Законопрестꙋ̑пныѧ возненави́дѣхъ, зако́нъ же тво́й возлюби́хъ.
|
Тих, що противляться закону, я зненавидів, закон же Твій полюбив.
|
|
114
|
114
|
|
Помо́щникъ мо́й и҆ застꙋ́пникъ мо́й є҆сѝ ты̀: на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ.
|
Ти — моя поміч і захист мій; я уповаю на слово Твоє.
|
|
115
|
115
|
|
Оу҆клони́тесѧ ѿ менє̀, лꙋка́внꙋющїи, и҆ и҆спыта́ю за́пѡвѣди бг҃а моегѡ̀.
|
Відійдіть від мене, беззаконники, я буду навчатися в заповідях Бога мого.
|
|
116
|
116
|
|
Застꙋпи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ: и҆ не посрамѝ менѐ ѿ ча́ѧнїѧ моегѡ̀:
|
Заступи мене, Господи, за словом Твоїм, і я буду жити; не осором мене в надії моїй.
|
|
117
|
117
|
|
помози́ ми, и҆ сп҃сꙋ́сѧ, и҆ поꙋчꙋ́сѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ вы́нꙋ.
|
Поможи мені, і я спасуся, і безперестанно буду навчатися заповітів Твоїх.
|
|
118
|
118
|
|
Оу҆ничижи́лъ є҆сѝ всѧ̑ ѿстꙋпа́ющыѧ ѿ ѡ҆правда́нїй твои́хъ: ꙗ҆́кѡ непра́ведно помышле́нїе и҆́хъ.
|
Ти на ніщо обернув тих, що відступили від закону Твого, бо хитрощі їхні — неправда.
|
|
119
|
119
|
|
Престꙋпа́ющыѧ непщева́хъ всѧ̑ грѣ̑шныѧ землѝ: сегѡ̀ ра́ди возлюби́хъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑.
|
Як попіл, Ти відгортаєш нечестивців землі, тому полюбив я свідчення Твої.
|
|
120
|
120
|
|
Пригвоздѝ стра́хꙋ твоемꙋ̀ плѡ́ти моѧ̑: ѿ сꙋде́бъ бо твои́хъ оу҆боѧ́хсѧ.
|
Від страху перед Тобою тремтить тіло моє; судів Твоїх я боюся.
|
|
121
|
121
|
|
Сотвори́хъ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ: не преда́ждь менѐ ѡ҆би́дѧщымъ мѧ̀.
|
Я чинив суд і справедливість, не віддай мене до рук ворогів моїх.
|
|
122
|
122
|
|
Воспрїимѝ раба̀ твоего̀ во бл҃го, да не ѡ҆клевета́ютъ менѐ го́рдїи.
|
Захисти раба Твого на добро йому, щоб не гнобили мене горді.
|
|
123
|
123
|
|
Ѻ҆́чи моѝ и҆зчезо́стѣ во спⷭ҇нїе твоѐ и҆ въ сло́во пра́вды твоеѧ̀:
|
Знесилились очі мої виглядати спасіння Твоє і слова правди Твоєї.
|
|
124
|
124
|
|
сотворѝ съ рабо́мъ твои́мъ по млⷭ҇ти твое́й, и҆ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ.
|
Яви милість Твою слузі Твоєму і постанов Твоїх навчи мене.
|
|
125
|
125
|
|
Ра́бъ тво́й є҆́смь а҆́зъ: вразꙋми́ мѧ, и҆ оу҆вѣ́мъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑.
|
Я — раб Твій, дай мені розуміння, щоб я зрозумів свідчення Твої.
|
|
126
|
126
|
|
Вре́мѧ сотвори́ти гдⷭ҇еви: разори́ша зако́нъ тво́й.
|
Прийшов час відплати Твоєї, Господи, бо безбожні зневажили закон Твій.
|
|
127
|
127
|
|
Сегѡ̀ ра́ди возлюби́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑ па́че зла́та и҆ топа́зїа.
|
Я ж полюбив заповіді Твої більше, аніж золото і дороге каміння.
|
|
128
|
128
|
|
Сегѡ̀ ра́ди ко всѣ̑мъ за́повѣдемъ твои̑мъ направлѧ́хсѧ, всѧ́къ пꙋ́ть непра́вды возненави́дѣхъ.
|
Всі повеління Твої визнаю справедливими, а дорогу неправди ненавиджу.
|
|
129
|
129
|
|
Ди̑вна свидѣ̑нїѧ твоѧ̑: сегѡ̀ ра́ди и҆спыта̀ ѧ҆̀ дꙋша̀ моѧ̀.
|
Дивні свідчення Твої, Господи, тому й додержується їх душа моя.
|
|
130
|
130
|
|
Ꙗ҆вле́нїе слове́съ твои́хъ просвѣща́етъ и҆ вразꙋмлѧ́етъ младе́нцы.
|
Об’явлене слово Твоє просвітлює і врозумляє немовлят.
|
|
131
|
131
|
|
Оу҆ста̀ моѧ̑ ѿверзо́хъ и҆ привлеко́хъ дꙋ́хъ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдїй твои́хъ жела́хъ.
|
Відкриваю уста мої і, як повітря, втягую в себе заповіді Твої, бо так їх жадаю.
|
|
1002
|
1002
|
|
Сла́ва:
|
Слава…
|
|
132
|
132
|
|
При́зри на мѧ̀ и҆ поми́лꙋй мѧ̀, по сꙋдꙋ̀ лю́бѧщихъ и҆́мѧ твоѐ.
|
Зглянься на мене і помилуй мене, як милуєш тих, що люблять ім’я Твоє.
|
|
133
|
133
|
|
Стѡпы̀ моѧ̑ напра́ви по словесѝ твоемꙋ̀, и҆ да не ѡ҆блада́етъ мно́ю всѧ́кое беззако́нїе:
|
Стопи мої направ за словом Твоїм, і нехай не оволодіє мною ніяке беззаконня.
|
|
134
|
134
|
|
и҆зба́ви мѧ̀ ѿ клеветы̀ человѣ́ческїѧ, и҆ сохраню̀ за́пѡвѣди твоѧ̑.
|
Спаси мене від наклепів людських, і я буду сповняти заповіді Твої.
|
|
135
|
135
|
|
Лицѐ твоѐ просвѣтѝ на раба̀ твоего̀ и҆ наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ.
|
Осяй раба Твого світлом лиця Твого і навчи мене заповітів Твоїх.
|
|
136
|
136
|
|
И҆схѡ́дища водна̑ѧ и҆зведо́стѣ ѻ҆́чи моѝ, поне́же не сохрани́хъ зако́на твоегѡ̀.
|
Потоки сліз течуть з очей моїх, бо люди не додержують закону Твого.
|
|
137
|
137
|
|
Првⷣнъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ пра́ви сꙋдѝ твоѝ:
|
Праведний Ти, Господи, і справедливі суди Твої.
|
|
138
|
138
|
|
заповѣ́далъ є҆сѝ пра́вдꙋ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, и҆ и҆́стинꙋ ѕѣлѡ̀.
|
Свідчення Твої, що їх заповідав Ти, — правда і чиста істина.
|
|
139
|
139
|
|
И҆ста́ѧла мѧ̀ є҆́сть ре́вность твоѧ̀: ꙗ҆́кѡ забы́ша словеса̀ твоѧ̑ вразѝ моѝ.
|
Ревність моя за Тебе сушить мене, бо вороги мої забули слова Твої.
|
|
140
|
140
|
|
Разжже́но сло́во твоѐ ѕѣлѡ̀, и҆ ра́бъ тво́й возлюбѝ є҆̀.
|
Розпалене й чисте слово Твоє, і я — раб Твій — полюбив Його.
|
|
141
|
141
|
|
Ю҆нѣ́йшїй а҆́зъ є҆́смь и҆ оу҆ничиже́нъ: ѡ҆правда́нїй твои́хъ не забы́хъ.
|
Малий я і принижений, але повелінь Твоїх я не забув.
|
|
142
|
142
|
|
Пра́вда твоѧ̀ пра́вда во вѣ́къ, и҆ зако́нъ тво́й и҆́стина.
|
Правда Твоя — правда вічна, і закон Твій — істина.
|
|
143
|
143
|
|
Скѡ́рби и҆ нꙋ́жди ѡ҆брѣто́ша мѧ̀: за́пѡвѣди твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ.
|
Скорбота й горе прийшли на мене, та заповіді Твої — утіха моя.
|
|
144
|
144
|
|
Пра́вда свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ въ вѣ́къ: вразꙋми́ мѧ, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ.
|
Правда свідчень Твоїх — вічна; дай мені зрозуміти їх, і я буду жити.
|
|
145
|
145
|
|
Воззва́хъ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ, оу҆слы́ши мѧ̀, гдⷭ҇и: ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ взыщꙋ̀.
|
Від усього серця [мого] взиваю я; почуй мене, Господи, заповіти Твої я сповнятиму.
|
|
146
|
146
|
|
Воззва́хъ тѝ, сп҃си́ мѧ, и҆ сохраню̀ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑.
|
Взиваю до Тебе: спаси мене, буду сповняти накази Твої.
|
|
147
|
147
|
|
Предвари́хъ въ безго́дїи и҆ воззва́хъ: на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ.
|
Раніше світанку взиваю я; на слово Твоє я уповаю.
|
|
148
|
148
|
|
Предвари́стѣ ѻ҆́чи моѝ ко оу҆́трꙋ, поꙋчи́тисѧ словесє́мъ твои̑мъ.
|
Раніше ранку відкриті очі мої, щоб навчатися слів Твоїх.
|
|
149
|
149
|
|
Гла́съ мо́й оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, по млⷭ҇ти твое́й: по сꙋдбѣ̀ твое́й живи́ мѧ.
|
Почуй, Господи, голос мій з милости Твоєї і за судом Твоїм оживи мене.
|
|
150
|
150
|
|
Прибли́жишасѧ гонѧ́щїи мѧ̀ беззако́нїемъ: ѿ зако́на же твоегѡ̀ оу҆дали́шасѧ.
|
Наблизилися до мене ті, що замислили зло; від закону Твого вони далеко стали.
|
|
151
|
151
|
|
Бли́з̾ є҆сѝ ты̀, гдⷭ҇и, и҆ всѝ пꙋтїѐ твоѝ и҆́стина.
|
Ти ж, Господи, близько від мене, і всі заповіти Твої — істина.
|
|
152
|
152
|
|
И҆спе́рва позна́хъ ѿ свидѣ́нїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ ѡ҆снова́лъ ѧ҆̀ є҆сѝ.
|
Віддавна я знаю свідчення Твої, що їх навіки встановив Ти.
|
|
153
|
153
|
|
Ви́ждь смире́нїе моѐ и҆ и҆зми́ мѧ: ꙗ҆́кѡ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ.
|
Зглянься на горе моє і визволи мене, бо я закону Твого не забув.
|
|
154
|
154
|
|
Сꙋдѝ сꙋ́дъ мо́й и҆ и҆зба́ви мѧ̀: словесѐ ра́ди твоегѡ̀ живи́ мѧ.
|
Розсуди справу мою і захисти мене; за словом Твоїм оживи мене.
|
|
155
|
155
|
|
Дале́че ѿ грѣ̑шникъ спⷭ҇нїе, ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ не взыска́ша.
|
Далеко від нечестивців спасіння, бо вони не визнають закону Твого.
|
|
156
|
156
|
|
Щедрѡ́ты твоѧ̑ мнѡ́ги, гдⷭ҇и: по сꙋдбѣ̀ твое́й живи́ мѧ.
|
Велика щедрість Твоя, Господи; оживи мене праведним судом Твоїм.
|
|
157
|
157
|
|
Мно́зи и҆згонѧ́щїи мѧ̀ и҆ стꙋжа́ющїи мѝ: ѿ свидѣ́нїй твои́хъ не оу҆клони́хсѧ.
|
Багато в мене напасників і гнобителів, але я від свідчень Твоїх не відхилився.
|
|
158
|
158
|
|
Ви́дѣхъ неразꙋмѣва́ющыѧ и҆ и҆ста́ѧхъ: ꙗ҆́кѡ слове́съ твои́хъ не сохрани́ша.
|
Бачу я безбожних і тяжко мені, що вони відступили від слова Твого.
|
|
159
|
159
|
|
Ви́ждь, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ возлюби́хъ: гдⷭ҇и, по млⷭ҇ти твое́й живи́ мѧ.
|
Глянь, як люблю я заповіді Твої; з милости Твоєї, Господи, оживи мене.
|
|
160
|
160
|
|
Нача́ло слове́съ твои́хъ и҆́стина, и҆ во вѣ́къ всѧ̑ сꙋдбы̑ пра́вды твоеѧ̀.
|
Основа слів Твоїх — істина, і вічні всі суди правди Твоєї.
|
|
161
|
161
|
|
Кнѧ̑зи погна́ша мѧ̀ тꙋ́не: и҆ ѿ слове́съ твои́хъ оу҆боѧ́сѧ се́рдце моѐ.
|
Князі безвинно гонять мене, але серце моє боїться слова Твого.
|
|
162
|
162
|
|
Возра́дꙋюсѧ а҆́зъ ѡ҆ словесѣ́хъ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣта́ѧй коры́сть мно́гꙋ.
|
Радію я від слів Твоїх, як той, що одержав велике багатство.
|
|
163
|
163
|
|
Непра́вдꙋ возненави́дѣхъ и҆ ѡ҆мерзи́хъ: зако́нъ же тво́й возлюби́хъ.
|
Неправду я зненавидів і гидую нею, закон же Твій я люблю.
|
|
164
|
164
|
|
Седмери́цею дне́мъ хвали́хъ тѧ̀ ѡ҆ сꙋдба́хъ пра́вды твоеѧ̀.
|
Семикратно кожного дня я прославляю Тебе за суди правди Твоєї.
|
|
165
|
165
|
|
Ми́ръ мно́гъ лю́бѧщымъ зако́нъ тво́й, и҆ нѣ́сть и҆̀мъ собла́зна.
|
Великим миром утішаються ті, що люблять закон Твій, і не спотикаються вони.
|
|
166
|
166
|
|
Ча́ѧхъ спⷭ҇нїѧ твоегѡ̀, гдⷭ҇и, и҆ за́пѡвѣди твоѧ̑ возлюби́хъ.
|
Я уповаю на спасіння Твоє, Господи, і сповняю заповіді Твої.
|
|
167
|
167
|
|
Сохранѝ дꙋша̀ моѧ̀ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ и҆ возлюбѝ ѧ҆̀ ѕѣлѡ̀.
|
Душа моя додержує свідчень Твоїх, бо вельми люблю їх.
|
|
168
|
168
|
|
Сохрани́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ всѝ пꙋтїѐ моѝ пред̾ тобо́ю, гдⷭ҇и.
|
Я охороняю заповіді Твої і свідчення Твої, бо всі дороги мої перед Тобою, Господи.
|
|
169
|
169
|
|
Да прибли́житсѧ моле́нїе моѐ пред̾ тѧ̀, гдⷭ҇и: по словесѝ твоемꙋ̀ вразꙋми́ мѧ.
|
Нехай дійде молитва моя до Тебе, Господи, за словом Твоїм врозуми мене.
|
|
170
|
170
|
|
Да вни́детъ проше́нїе моѐ пред̾ тѧ̀: гдⷭ҇и, по словесѝ твоемꙋ̀ и҆зба́ви мѧ̀.
|
Нехай прийде благання моє до Тебе, Господи, за словом Твоїм визволи мене.
|
|
171
|
171
|
|
Ѿры́гнꙋтъ оу҆стнѣ̀ моѝ пѣ́нїе, є҆гда̀ наꙋчи́ши мѧ̀ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ.
|
Висловлять уста мої пісню хвали, коли навчиш мене заповітів Твоїх.
|
|
172
|
172
|
|
Провѣща́етъ ѧ҆зы́къ мо́й словеса̀ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑ пра́вда.
|
Язик мій буде голосно провіщати слова Твої, бо всі заповіді Твої — правда.
|
|
173
|
173
|
|
Да бꙋ́детъ рꙋка̀ твоѧ̀ є҆́же спⷭ҇ти́ мѧ, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆зво́лихъ.
|
Нехай стане рука Твоя на поміч мені, бо я обрав собі повеління Твої.
|
|
174
|
174
|
|
Возжела́хъ спⷭ҇нїе твоѐ, гдⷭ҇и, и҆ зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ є҆́сть.
|
Я жадаю спасіння Твого, Господи, і закон Твій — утіха моя.
|
|
175
|
175
|
|
Жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ моѧ̀ и҆ восхва́литъ тѧ̀: и҆ сꙋдбы̑ твоѧ̑ помо́гꙋтъ мнѣ̀.
|
Нехай живе душа моя і славить Тебе, і суди Твої нехай допоможуть мені.
|
|
176
|
176
|
|
Заблꙋди́хъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆вча̀ поги́бшее: взыщѝ раба̀ твоего̀, ꙗ҆́кѡ за́повѣдїй твои́хъ не забы́хъ.
|
Я блукаю, наче ягня загублене. Знайди раба Твого, бо я заповідей Твоїх не забув.
|
|
1003
|
1003
|
|
Сла́ва:
|
Слава…
|
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
