1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ ри҃і
|
Псалом 118
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃и҃і҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Бл҃же́ни непоро́чнїи въ пꙋ́ть [въ пꙋтѝ], ходѧ́щїи въ зако́нѣ гдⷭ҇ни. | Блаженні непорочні, що ходять у законі Господнім. |
|
2
|
2
|
| Бл҃же́ни и҆спыта́ющїи свидѣ̑нїѧ є҆гѡ̀, всѣ́мъ срⷣцемъ взы́щꙋтъ є҆го̀. | Блаженні ті, що додержують свідчення Його і всім серцем шукають Його. |
|
3
|
3
|
| Не дѣ́лающїи бо беззако́нїѧ въ пꙋте́хъ є҆гѡ̀ ходи́ша. | Вони не чинять беззаконня і путями Його ходять. |
|
4
|
4
|
| Ты̀ заповѣ́далъ є҆сѝ за́пѡвѣди твоѧ̑ сохрани́ти ѕѣлѡ̀: | Ти наказав виконувати заповіти Твої пильно. |
|
5
|
5
|
| дабы̀ и҆спра́вилисѧ пꙋтїѐ моѝ, сохрани́ти ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑. | О, коли б дороги мої вели мене до виконання постанов Твоїх! |
|
6
|
6
|
| Тогда̀ не постыжꙋ́сѧ, внегда̀ призрѣ́ти мѝ на всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑. | Тоді б не осоромився я, зважаючи на всі заповіді Твої. |
|
7
|
7
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ пра́вости се́рдца, внегда̀ наꙋчи́тимисѧ сꙋдба́мъ пра́вды твоеѧ̀. | Буду славити Тебе в правоті серця, навчаючись судів правди Твоєї. |
|
8
|
8
|
| Ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ сохраню̀: не ѡ҆ста́ви менѐ до ѕѣла̀. | Буду сповняти повеління Твої, не покидай мене. |
|
9
|
9
|
| Въ чесо́мъ и҆спра́витъ ю҆нѣ́йшїй пꙋ́ть сво́й; внегда̀ сохрани́ти словеса̀ твоѧ̑. | Як юнакові додержати в чистоті дорогу свою? Тільки додержанням слів Твоїх. |
|
10
|
10
|
| Всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ взыска́хъ тебѐ: не ѿри́ни менѐ ѿ за́повѣдїй твои́хъ. | Всім серцем моїм я шукаю Тебе, не дай мені відхилитися від заповідей Твоїх. |
|
11
|
11
|
| Въ се́рдцы мое́мъ скры́хъ словеса̀ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ да не согрѣшꙋ̀ тебѣ̀. | Слово Твоє заховав я в серці моїм, щоб не згрішити перед Тобою. |
|
12
|
12
|
| Блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, гдⷭ҇и: наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Благословен єси, Господи, навчи мене заповітів Твоїх. |
|
13
|
13
|
| Оу҆стна́ма мои́ма возвѣсти́хъ всѧ̑ сꙋдбы̑ оу҆́стъ твои́хъ. | Устами моїми сповіщав я суди уст Твоїх. |
|
14
|
14
|
| На пꙋтѝ свидѣ́нїй твои́хъ наслади́хсѧ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ всѧ́комъ бога́тствѣ. | Дорогами свідчень Твоїх я втішався, як найбільшим багатством. |
|
15
|
15
|
| Въ за́повѣдехъ твои́хъ поглꙋмлю́сѧ, и҆ оу҆разꙋмѣ́ю пꙋти̑ твоѧ̑. | Заповідям Твоїм навчаюся я і буду пильнувати путі Твої. |
|
16
|
16
|
| Во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ поꙋчꙋ́сѧ: не забꙋ́дꙋ слове́съ твои́хъ. | Заповіти Твої — утіха моя; не забуду я слова Твого. |
|
17
|
17
|
| Возда́ждь рабꙋ̀ твоемꙋ̀: живи́ мѧ, и҆ сохраню̀ словеса̀ твоѧ̑. | Яви милість Твою рабу Твоєму, я буду жити і додержуватися слова Твого. |
|
18
|
18
|
| Ѿкры́й ѻ҆́чи моѝ, и҆ оу҆разꙋмѣ́ю чꙋдеса̀ ѿ зако́на твоегѡ̀. | Відкрий очі мої, і зрозумію чуда закону Твого. |
|
19
|
19
|
| Пришле́цъ а҆́зъ є҆́смь на землѝ: не скры́й ѿ менє̀ за́пѡвѣди твоѧ̑. | Я подорожній на землі, не приховуй від мене заповідей Твоїх. |
|
20
|
20
|
| Возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀ возжела́ти сꙋдбы̑ твоѧ̑ на всѧ́кое вре́мѧ. | Стомилася душа моя від щоденного бажання зрозуміти суди Твої. |
|
21
|
21
|
| Запрети́лъ є҆сѝ гѡ́рдымъ: про́клѧти оу҆клонѧ́ющїисѧ ѿ за́повѣдїй твои́хъ. | Ти упокорив гордих, проклятих, що відхилилися від заповідей Твоїх. |
|
22
|
22
|
| Ѿимѝ ѿ менє̀ поно́съ [поноше́нїе] и҆ оу҆ничиже́нїе, ꙗ҆́кѡ свидѣ́нїй твои́хъ взыска́хъ. | Зніми з мене сором і зневагу, бо я додержувався заповітів Твоїх. |
|
23
|
23
|
| И҆́бо сѣдо́ша кнѧ̑зи и҆ на мѧ̀ клевета́хꙋ, ра́бъ же тво́й глꙋмлѧ́шесѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ: | Бо князі сидять і змовляються проти мене, я ж, раб Твій, роздумую про постанови Твої. |
|
24
|
24
|
| и҆́бо свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ є҆́сть, и҆ совѣ́ти моѝ ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑. | Свідчення Твої — втіха моя, [і накази Твої] — радники мої. |
|
25
|
25
|
| Прильпѐ землѝ дꙋша̀ моѧ̀: живи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀. | В землю никне душа моя, оживи мене за словом Твоїм. |
|
26
|
26
|
| Пꙋти̑ моѧ̑ возвѣсти́хъ, и҆ оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ: наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Розповів я про дороги мої, і Ти вислухав мене, навчи ж мене заповітів Твоїх. |
|
27
|
27
|
| Пꙋ́ть ѡ҆правда́нїй твои́хъ вразꙋми́ ми, и҆ поглꙋмлю́сѧ въ чꙋдесѣ́хъ твои́хъ. | Дай мені зрозуміти дорогу повелінь Твоїх, і я буду розмірковувати про дивні діла Твої. |
|
28
|
28
|
| Воздрема̀ дꙋша̀ моѧ̀ ѿ оу҆ны́нїѧ: оу҆тверди́ мѧ въ словесѣ́хъ твои́хъ. | Ниє душа моя від скорботи, підкріпи мене за словом Твоїм. |
|
29
|
29
|
| Пꙋ́ть непра́вды ѿста́ви ѿ менє̀ и҆ зако́номъ твои́мъ поми́лꙋй мѧ̀. | Одверни від мене дорогу неправди і в законі Твоїм провадь мене. |
|
30
|
30
|
| Пꙋ́ть и҆́стины и҆зво́лихъ и҆ сꙋдбы̑ твоѧ̑ не забы́хъ. | Я обрав дорогу істини і поставив перед собою суди Твої. |
|
31
|
31
|
| Прилѣпи́хсѧ свидѣ́нїємъ твои̑мъ, гдⷭ҇и, не посрамѝ менѐ. | Я пристав до свідчень Твоїх — Господи, не осором мене. |
|
32
|
32
|
| Пꙋ́ть за́повѣдїй твои́хъ теко́хъ, є҆гда̀ разшири́лъ є҆сѝ се́рдце моѐ. | Піду дорогою заповідей Твоїх, коли Ти розшириш серце моє. |
|
33
|
33
|
| Законоположѝ мнѣ̀, гдⷭ҇и, пꙋ́ть ѡ҆правда́нїй твои́хъ, и҆ взыщꙋ̀ и҆̀ вы́нꙋ: | Покажи мені, Господи, дорогу постанов Твоїх, і я буду триматися її до кінця життя мого. |
|
34
|
34
|
| вразꙋми́ мѧ, и҆ и҆спыта́ю зако́нъ тво́й и҆ сохраню̀ и҆̀ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ. | Врозуми мене, щоб я навчився закону Твого, і буду дотримуватися його всім серцем моїм. |
|
35
|
35
|
| Наста́ви мѧ̀ на стезю̀ за́повѣдїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ тꙋ́ю восхотѣ́хъ. | Постав мене на стежку заповідей Твоїх, бо я бажаю її. |
|
36
|
36
|
| Приклонѝ се́рдце моѐ во свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, а҆ не въ лихои́мство. | Нахили серце моє до свідчень Твоїх, а не до лихої користи. |
|
37
|
37
|
| Ѿвратѝ ѻ҆́чи моѝ є҆́же не ви́дѣти сꙋеты̀: въ пꙋтѝ твое́мъ живи́ мѧ. | Одверни очі мої, щоб не дивилися на марноту; оживляй мене на дорозі Твоїй. |
|
38
|
38
|
| Поста́ви рабꙋ̀ твоемꙋ̀ сло́во твоѐ въ стра́хъ тво́й. | Постав слово Твоє перед рабом Твоїм, щоб мав я страх перед Тобою. |
|
39
|
39
|
| Ѿимѝ поноше́нїе моѐ, є҆́же непщева́хъ: ꙗ҆́кѡ сꙋдбы̑ твоѧ̑ бл҃ги. | Одверни від мене зневагу, якої боюся я, бо суди Твої милостиві. |
|
40
|
40
|
| Сѐ, возжела́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑: въ пра́вдѣ твое́й живи́ мѧ. | Ось я жадаю наказів Твоїх, оживляй мене Правдою Твоєю. |
|
41
|
41
|
| И҆ да прїи́детъ на мѧ̀ млⷭ҇ть твоѧ̀, гдⷭ҇и, спⷭ҇нїе твоѐ по словесѝ твоемꙋ̀: | І нехай прийде на мене милість Твоя, Господи, спасіння Твоє за словом Твоїм. |
|
42
|
42
|
| и҆ ѿвѣща́ю поноша́ющымъ мѝ сло́во, ꙗ҆́кѡ оу҆пова́хъ на словеса̀ твоѧ̑. | І я дам відповідь тим, що ганьблять мене, бо уповаю на слова Твої. |
|
43
|
43
|
| И҆ не ѿимѝ ѿ оу҆́стъ мои́хъ словесѐ и҆́стинна до ѕѣла̀, ꙗ҆́кѡ на сꙋдбы̑ твоѧ̑ оу҆пова́хъ: | Не відбери слова правди від уст моїх, бо на суди Твої надія моя. |
|
44
|
44
|
| и҆ сохраню̀ зако́нъ тво́й вы́нꙋ, въ вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Буду додержуватися закону Твого повсякчас і на віки віків. |
|
45
|
45
|
| И҆ хожда́хъ въ широтѣ̀, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ взыска́хъ: | Буду ходити простором широким, бо прагну до виконання заповідей Твоїх. |
|
46
|
46
|
| и҆ глаго́лахъ ѡ҆ свидѣ́нїихъ твои́хъ пред̾ цари̑ и҆ не стыдѧ́хсѧ: | Перед царями буду говорити про свідчення Твої і не посоромлюся. |
|
47
|
47
|
| и҆ поꙋча́хсѧ въ за́повѣдехъ твои́хъ, ꙗ҆̀же возлюби́хъ ѕѣлѡ̀: | Буду втішатися заповідями Твоїми, бо я їх дуже люблю. |
|
48
|
48
|
| и҆ воздвиго́хъ рꙋ́цѣ моѝ къ за́повѣдемъ твои̑мъ, ꙗ҆̀же возлюби́хъ, и҆ глꙋмлѧ́хсѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ. | Руки мої буду простягати до заповідей Твоїх, які я люблю, і розмірковуватиму про накази Твої. |
|
49
|
49
|
| Помѧнѝ словеса̀ твоѧ̑ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆́хже оу҆пова́нїе да́лъ мѝ є҆сѝ. | Згадай слова [Твої] до раба Твого, на які Ти звелів мені уповати. |
|
50
|
50
|
| То́ мѧ оу҆тѣ́ши во смире́нїи мое́мъ, ꙗ҆́кѡ сло́во твоѐ живи́ мѧ. | Це — втіха моя в горі моїм, що слово Твоє оживляє мене. |
|
51
|
51
|
| Го́рдїи законопрестꙋпова́хꙋ до ѕѣла̀: ѿ зако́на же твоегѡ̀ не оу҆клони́хсѧ. | Горді тяжко знущалися з мене, але я не відхилився від закону Твого. |
|
52
|
52
|
| Помѧнꙋ́хъ сꙋдбы̑ твоѧ̑ ѿ вѣ́ка, гдⷭ҇и, и҆ оу҆тѣ́шихсѧ. | Згадую, Господи, присуди Твої одвічні і втішаюся. |
|
53
|
53
|
| Печа́ль прїѧ́тъ мѧ̀ ѿ грѣ̑шникъ, ѡ҆ставлѧ́ющихъ зако́нъ тво́й. | Сум огортає мене за грішників, що відкинули закон Твій. |
|
54
|
54
|
| Пѣ̑та бѧ́хꙋ мнѣ̀ ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ на мѣ́стѣ прише́лствїѧ моегѡ̀. | Постанови Твої — то пісня моя на місці блукання мого. |
|
55
|
55
|
| Помѧнꙋ́хъ въ нощѝ и҆́мѧ твоѐ, гдⷭ҇и, и҆ сохрани́хъ зако́нъ тво́й. | Вночі поминав я ім’я Твоє, Господи, і тримався закону Твого. |
|
56
|
56
|
| Се́й бы́сть мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ взыска́хъ. | Він став рідним мені, бо я дотримуюся наказів Твоїх. |
|
57
|
57
|
| Ча́сть моѧ̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и: рѣ́хъ сохрани́ти зако́нъ тво́й. | Я сказав: Господи! Щастя моє в тому, щоб сповняти слова Твої. |
|
58
|
58
|
| Помоли́хсѧ лицꙋ̀ твоемꙋ̀ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ: поми́лꙋй мѧ̀ по словесѝ твоемꙋ̀. | Молю Тебе всім серцем моїм: помилуй мене за словом Твоїм. |
|
59
|
59
|
| Помы́слихъ пꙋти̑ твоѧ̑ и҆ возврати́хъ но́зѣ моѝ во свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Думав я про дороги мої, і ось повернув стопи мої до заповітів Твоїх. |
|
60
|
60
|
| Оу҆гото́вихсѧ и҆ не смꙋти́хсѧ сохрани́ти за́пѡвѣди твоѧ̑. | Поспішав я і не затримувався виконувати заповіді Твої. |
|
61
|
61
|
| Оу҆́ жѧ грѣ̑шникъ ѡ҆бѧза́шасѧ мнѣ̀, и҆ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ. | Сіті безбожних оточили мене, але не забув я закону Твого. |
|
62
|
62
|
| Полꙋ́нощи воста́хъ и҆сповѣ́датисѧ тебѣ̀ ѡ҆ сꙋдба́хъ пра́вды твоеѧ̀. | Опівночі вставав я прославляти Тебе за праведні суди Твої. |
|
63
|
63
|
| Прича́стникъ а҆́зъ є҆́смь всѣ̑мъ боѧ́щымсѧ тебє̀ и҆ хранѧ́щымъ за́пѡвѣди твоѧ̑. | Я спільник тим, що бояться Тебе і шанують повеління Твої. |
|
64
|
64
|
| Млⷭ҇ти твоеѧ̀, гдⷭ҇и, и҆спо́лнь землѧ̀: ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ. | Милости Твоєї, Господи, повна земля; навчи мене заповітів Твоїх. |
|
65
|
65
|
| Бл҃гость сотвори́лъ є҆сѝ съ рабо́мъ твои́мъ, гдⷭ҇и, по словесѝ твоемꙋ̀: | Благо зробив Ти, Господи, слузі Твоєму за словом Твоїм. |
|
66
|
66
|
| бл҃гости и҆ наказа́нїю и҆ ра́зꙋмꙋ наꙋчи́ мѧ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдемъ твои̑мъ вѣ́ровахъ. | Доброго розуміння та знання навчи мене, бо заповідям Твоїм я вірю. |
|
67
|
67
|
| Пре́жде да́же не смири́тимисѧ, а҆́зъ прегрѣши́хъ: сегѡ̀ ра́ди сло́во твоѐ сохрани́хъ. | Як ще не був я упокореним, я блукав, а нині я тримаюся слова Твого. |
|
68
|
68
|
| Бл҃гъ є҆сѝ ты̀, гдⷭ҇и: и҆ бл҃гостїю твое́ю наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Благий Ти, [Господи], і благістю Твоєю навчи мене заповідей Твоїх. |
|
69
|
69
|
| Оу҆мно́жисѧ на мѧ̀ непра́вда го́рдыхъ: а҆́зъ же всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ и҆спыта́ю за́пѡвѣди твоѧ̑. | Примножили на мене неправду горді, але я всім серцем моїм схиляюся до заповідей Твоїх. |
|
70
|
70
|
| Оу҆сыри́сѧ ꙗ҆́кѡ млеко̀ се́рдце и҆́хъ: а҆́зъ же зако́нꙋ твоемꙋ̀ поꙋчи́хсѧ. | Загрубіло серце їх, як сир з молока, я ж утішаюся в законі Твоїм. |
|
71
|
71
|
| Бл҃го мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ смири́лъ мѧ̀ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ да наꙋчꙋ́сѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Благо мені, що Ти упокорив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх. |
|
72
|
72
|
| Бл҃гъ мнѣ̀ зако́нъ оу҆́стъ твои́хъ па́че ты́сѧщъ зла́та и҆ сребра̀. | Благий для мене закон уст Твоїх, більше за тисячі золота й срібла. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
73
|
73
|
| Рꙋ́це твоѝ сотвори́стѣ мѧ̀ и҆ созда́стѣ мѧ̀: вразꙋми́ мѧ, и҆ наꙋчꙋ́сѧ за́повѣдемъ твои̑мъ. | Руки Твої створили мене і впорядкували мене; врозуми мене, і навчуся заповідей Твоїх. |
|
74
|
74
|
| Боѧ́щїисѧ тебє̀ оу҆́зрѧтъ мѧ̀ и҆ возвеселѧ́тсѧ, ꙗ҆́кѡ на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ. | Ті, що бояться Тебе, побачать мене і звеселяться, що я уповаю на слово Твоє. |
|
75
|
75
|
| Разꙋмѣ́хъ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ пра́вда сꙋдбы̑ твоѧ̑, и҆ вои́стиннꙋ смири́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Знаю, Господи, що суди Твої праведні, і що Ти справедливо покарав мене. |
|
76
|
76
|
| Бꙋ́ди же млⷭ҇ть твоѧ̀, да оу҆тѣ́шитъ мѧ̀, по словесѝ твоемꙋ̀ рабꙋ̀ твоемꙋ̀: | Нехай же буде милість Твоя втіхою мені за словом Твоїм до раба Твого. |
|
77
|
77
|
| да прїи́дꙋтъ мнѣ̀ щедрѡ́ты твоѧ̑, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ, ꙗ҆́кѡ зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ є҆́сть. | Нехай зійде на мене милосердя Твоє, і я буду жити, бо закон Твій — повчання моє. |
|
78
|
78
|
| Да постыдѧ́тсѧ го́рдїи, ꙗ҆́кѡ непра́веднѡ беззако́нноваша на мѧ̀: а҆́зъ же поглꙋмлю́сѧ [размышлѧ́ти бꙋ́дꙋ] въ за́повѣдехъ твои́хъ. | Нехай будуть посоромлені горді, бо вони безвинно нападають на мене; а я буду навчатися в повеліннях Твоїх. |
|
79
|
79
|
| Да ѡ҆братѧ́тъ мѧ̀ боѧ́щїисѧ тебє̀ и҆ вѣ́дѧщїи свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Нехай прийдуть до мене ті, що бояться Тебе і знають свідчення Твої. |
|
80
|
80
|
| Бꙋ́ди се́рдце моѐ непоро́чно во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ да не постыжꙋ́сѧ. | Нехай буде серце моє непорочним у законі Твоїм, щоб не осоромився я. |
|
81
|
81
|
| И҆зчеза́етъ во спⷭ҇нїе твоѐ дꙋша̀ моѧ̀, на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ: | Умліває душа моя за спасінням Твоїм; я покладаюся на слово Твоє. |
|
82
|
82
|
| и҆зчезо́ша ѻ҆́чи моѝ въ сло́во твоѐ, глаго́люще: когда̀ оу҆тѣ́шиши мѧ̀; | Плачуть очі мої за словом Твоїм; я кажу: «Коли Ти втішиш мене?» |
|
83
|
83
|
| занѐ бы́хъ ꙗ҆́кѡ мѣ́хъ на сла́нѣ: ѡ҆правда́нїй твои́хъ не забы́хъ. | Я став як той міх у диму, але наказів Твоїх не забув. |
|
84
|
84
|
| Коли́кѡ є҆́сть дні́й раба̀ твоегѡ̀; когда̀ сотвори́ши мѝ ѿ гонѧ́щихъ мѧ̀ сꙋ́дъ; | Скільки ще днів для раба Твого? Коли вчиниш гонителям моїм суд? |
|
85
|
85
|
| Повѣ́даша мнѣ̀ законопрестꙋ̑пницы глꙋмлє́нїѧ, но не ꙗ҆́кѡ зако́нъ тво́й, гдⷭ҇и. | Яму викопали для мене горді наперекір закону Твоєму. |
|
86
|
86
|
| Всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆́стина: непра́веднѡ погна́ша мѧ̀, помози́ ми. | Всі заповіді Твої — істина. Безвинно переслідують мене; поможи мені. |
|
87
|
87
|
| Вма́лѣ не сконча́ша менѐ на землѝ: а҆́зъ же не ѡ҆ста́вихъ за́повѣдїй твои́хъ. | Ледве не знищили мене на землі, я ж не покинув заповідей Твоїх. |
|
88
|
88
|
| По млⷭ҇ти твое́й живи́ мѧ, и҆ сохраню̀ свидѣ̑нїѧ оу҆́стъ твои́хъ. | Оживи мене за милістю Твоєю, і буду берегти свідчення вуст Твоїх. |
|
89
|
89
|
| Во вѣ́къ, гдⷭ҇и, сло́во твоѐ пребыва́етъ на нб҃сѝ. | Навіки, Господи, слово Твоє перебуває на небесах. |
|
90
|
90
|
| Въ ро́дъ и҆ ро́дъ и҆́стина твоѧ̀: ѡ҆снова́лъ є҆сѝ зе́млю, и҆ пребыва́етъ. | З роду в рід істина Твоя. Ти поставив землю, і вона стоїть твердо. |
|
91
|
91
|
| Оу҆чине́нїемъ твои́мъ пребыва́етъ де́нь: ꙗ҆́кѡ всѧ́чєскаѧ рабѡ́тна тебѣ̀. | З волі Твоєї все стоїть аж до цього дня, бо все служить Тобі. |
|
92
|
92
|
| Ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы не зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ бы́лъ, тогда̀ оу҆́бѡ поги́блъ бы́хъ во смире́нїи мое́мъ: | Коли б не закон Твій був утіхою мені, то я б загинув у біді моїй. |
|
93
|
93
|
| во вѣ́къ не забꙋ́дꙋ ѡ҆правда́нїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ въ ни́хъ ѡ҆живи́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Повік не забуду повелінь Твоїх, бо ними Ти оживив мене. |
|
94
|
94
|
| Тво́й є҆́смь а҆́зъ, сп҃си́ мѧ: ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ взыска́хъ. | Твій — я, спаси мене, бо я сповняв веління Твої. |
|
95
|
95
|
| Менѐ жда́ша грѣ̑шницы погꙋби́ти мѧ̀: свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ разꙋмѣ́хъ. | Нечестивці підстерігають, щоб погубити мене, я ж заглиблююсь у свідчення Твої. |
|
96
|
96
|
| Всѧ́кїѧ кончи́ны ви́дѣхъ коне́цъ: широка̀ за́повѣдь твоѧ̀ ѕѣлѡ̀. | Я бачив кінець всього досконалого, але заповідь Твоя широка безмірно. |
|
97
|
97
|
| Ко́ль возлюби́хъ зако́нъ тво́й, гдⷭ҇и: ве́сь де́нь поꙋче́нїе моѐ є҆́сть. | О, як люблю я закон Твій! Цілий день думки мої про нього. |
|
98
|
98
|
| Па́че вра̑гъ мои́хъ оу҆мꙋдри́лъ мѧ̀ є҆сѝ за́повѣдїю твое́ю, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ моѧ̀ є҆́сть. | Ти зробив мене мудрішим від ворогів моїх заповітами Твоїми, бо вони завжди зі мною. |
|
99
|
99
|
| Па́че всѣ́хъ оу҆ча́щихъ мѧ̀ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ є҆́сть. | Я зрозумів більше за всіх учителів моїх, бо я вдумуюсь у свідчення Твої. |
|
100
|
100
|
| Па́че ста́рєцъ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ взыска́хъ. | Став я мудрішим за старших, бо дотримуюся заповітів Твоїх. |
|
101
|
101
|
| Ѿ всѧ́кагѡ пꙋтѝ лꙋка́ва возбрани́хъ нога́мъ мои̑мъ, ꙗ҆́кѡ да сохраню̀ словеса̀ твоѧ̑: | Від усякої стежки лукавої я стримував ноги мої, щоб берегти слово Твоє. |
|
102
|
102
|
| ѿ сꙋде́бъ твои́хъ не оу҆клони́хсѧ, ꙗ҆́кѡ ты̀ законоположи́лъ мѝ є҆сѝ. | Від судів Твоїх я не відхилявся, бо Ти, Боже, навчив мене. |
|
103
|
103
|
| Ко́ль сладка̑ горта́ни моемꙋ̀ словеса̀ твоѧ̑: па́че ме́да оу҆стѡ́мъ мои̑мъ. | Які солодкі слова Твої в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм. |
|
104
|
104
|
| Ѿ за́повѣдїй твои́хъ разꙋмѣ́хъ: сегѡ̀ ра́ди возненави́дѣхъ всѧ́къ пꙋ́ть непра́вды. | Ти зробив мене мудрим заповітами Твоїми, тому зненавидів я всяку дорогу неправди. |
|
105
|
105
|
| Свѣти́лникъ нога́ма мои́ма зако́нъ тво́й, и҆ свѣ́тъ стезѧ́мъ мои̑мъ. | Закон Твій — світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх. |
|
106
|
106
|
| Клѧ́хсѧ и҆ поста́вихъ сохрани́ти сꙋдбы̑ пра́вды твоеѧ̀. | Я поклявся і постановив додержуватися праведних судів Твоїх, і додержусь. |
|
107
|
107
|
| Смири́хсѧ до ѕѣла̀: гдⷭ҇и, живи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀. | Дуже знеможений я, Господи! Оживи мене за словом Твоїм. |
|
108
|
108
|
| Вѡ́льнаѧ оу҆́стъ мои́хъ бл҃говоли́ же, гдⷭ҇и, и҆ сꙋдба́мъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ. | Прийми ж милостиво, Господи, добровільну жертву мою і навчи мене судів Твоїх. |
|
109
|
109
|
| Дꙋша̀ моѧ̀ въ рꙋкꙋ̀ твоє́ю [А҆леѯ.: моє́ю] вы́нꙋ, и҆ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ. | В небезпеці завжди душа моя, та не забув я закону Твого. |
|
110
|
110
|
| Положи́ша грѣ̑шницы сѣ́ть мнѣ̀: и҆ ѿ за́повѣдїй твои́хъ не заблꙋди́хъ. | Богопротивні поставили сіті для мене, але я від наказів Твоїх не відхилився. |
|
111
|
111
|
| Наслѣ́довахъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ во вѣ́къ, ꙗ҆́кѡ ра́дованїе се́рдца моегѡ̀ сꙋ́ть: | Свідчення Твої я прийняв, як насліддя вічне, бо вони — радість серця мого. |
|
112
|
112
|
| приклони́хъ се́рдце моѐ сотвори́ти ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ въ вѣ́къ за воздаѧ́нїе. | Я нахилив серце моє сповняти накази Твої вічно, до кінця життя мого. |
|
113
|
113
|
| Законопрестꙋ̑пныѧ возненави́дѣхъ, зако́нъ же тво́й возлюби́хъ. | Тих, що противляться закону, я зненавидів, закон же Твій полюбив. |
|
114
|
114
|
| Помо́щникъ мо́й и҆ застꙋ́пникъ мо́й є҆сѝ ты̀: на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ. | Ти — моя поміч і захист мій; я уповаю на слово Твоє. |
|
115
|
115
|
| Оу҆клони́тесѧ ѿ менє̀, лꙋка́внꙋющїи, и҆ и҆спыта́ю за́пѡвѣди бг҃а моегѡ̀. | Відійдіть від мене, беззаконники, я буду навчатися в заповідях Бога мого. |
|
116
|
116
|
| Застꙋпи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ: и҆ не посрамѝ менѐ ѿ ча́ѧнїѧ моегѡ̀: | Заступи мене, Господи, за словом Твоїм, і я буду жити; не осором мене в надії моїй. |
|
117
|
117
|
| помози́ ми, и҆ сп҃сꙋ́сѧ, и҆ поꙋчꙋ́сѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ вы́нꙋ. | Поможи мені, і я спасуся, і безперестанно буду навчатися заповітів Твоїх. |
|
118
|
118
|
| Оу҆ничижи́лъ є҆сѝ всѧ̑ ѿстꙋпа́ющыѧ ѿ ѡ҆правда́нїй твои́хъ: ꙗ҆́кѡ непра́ведно помышле́нїе и҆́хъ. | Ти на ніщо обернув тих, що відступили від закону Твого, бо хитрощі їхні — неправда. |
|
119
|
119
|
| Престꙋпа́ющыѧ непщева́хъ всѧ̑ грѣ̑шныѧ землѝ: сегѡ̀ ра́ди возлюби́хъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Як попіл, Ти відгортаєш нечестивців землі, тому полюбив я свідчення Твої. |
|
120
|
120
|
| Пригвоздѝ стра́хꙋ твоемꙋ̀ плѡ́ти моѧ̑: ѿ сꙋде́бъ бо твои́хъ оу҆боѧ́хсѧ. | Від страху перед Тобою тремтить тіло моє; судів Твоїх я боюся. |
|
121
|
121
|
| Сотвори́хъ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ: не преда́ждь менѐ ѡ҆би́дѧщымъ мѧ̀. | Я чинив суд і справедливість, не віддай мене до рук ворогів моїх. |
|
122
|
122
|
| Воспрїимѝ раба̀ твоего̀ во бл҃го, да не ѡ҆клевета́ютъ менѐ го́рдїи. | Захисти раба Твого на добро йому, щоб не гнобили мене горді. |
|
123
|
123
|
| Ѻ҆́чи моѝ и҆зчезо́стѣ во спⷭ҇нїе твоѐ и҆ въ сло́во пра́вды твоеѧ̀: | Знесилились очі мої виглядати спасіння Твоє і слова правди Твоєї. |
|
124
|
124
|
| сотворѝ съ рабо́мъ твои́мъ по млⷭ҇ти твое́й, и҆ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ. | Яви милість Твою слузі Твоєму і постанов Твоїх навчи мене. |
|
125
|
125
|
| Ра́бъ тво́й є҆́смь а҆́зъ: вразꙋми́ мѧ, и҆ оу҆вѣ́мъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Я — раб Твій, дай мені розуміння, щоб я зрозумів свідчення Твої. |
|
126
|
126
|
| Вре́мѧ сотвори́ти гдⷭ҇еви: разори́ша зако́нъ тво́й. | Прийшов час відплати Твоєї, Господи, бо безбожні зневажили закон Твій. |
|
127
|
127
|
| Сегѡ̀ ра́ди возлюби́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑ па́че зла́та и҆ топа́зїа. | Я ж полюбив заповіді Твої більше, аніж золото і дороге каміння. |
|
128
|
128
|
| Сегѡ̀ ра́ди ко всѣ̑мъ за́повѣдемъ твои̑мъ направлѧ́хсѧ, всѧ́къ пꙋ́ть непра́вды возненави́дѣхъ. | Всі повеління Твої визнаю справедливими, а дорогу неправди ненавиджу. |
|
129
|
129
|
| Ди̑вна свидѣ̑нїѧ твоѧ̑: сегѡ̀ ра́ди и҆спыта̀ ѧ҆̀ дꙋша̀ моѧ̀. | Дивні свідчення Твої, Господи, тому й додержується їх душа моя. |
|
130
|
130
|
| Ꙗ҆вле́нїе слове́съ твои́хъ просвѣща́етъ и҆ вразꙋмлѧ́етъ младе́нцы. | Об’явлене слово Твоє просвітлює і врозумляє немовлят. |
|
131
|
131
|
| Оу҆ста̀ моѧ̑ ѿверзо́хъ и҆ привлеко́хъ дꙋ́хъ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдїй твои́хъ жела́хъ. | Відкриваю уста мої і, як повітря, втягую в себе заповіді Твої, бо так їх жадаю. |
|
1002
|
1002
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
132
|
132
|
| При́зри на мѧ̀ и҆ поми́лꙋй мѧ̀, по сꙋдꙋ̀ лю́бѧщихъ и҆́мѧ твоѐ. | Зглянься на мене і помилуй мене, як милуєш тих, що люблять ім’я Твоє. |
|
133
|
133
|
| Стѡпы̀ моѧ̑ напра́ви по словесѝ твоемꙋ̀, и҆ да не ѡ҆блада́етъ мно́ю всѧ́кое беззако́нїе: | Стопи мої направ за словом Твоїм, і нехай не оволодіє мною ніяке беззаконня. |
|
134
|
134
|
| и҆зба́ви мѧ̀ ѿ клеветы̀ человѣ́ческїѧ, и҆ сохраню̀ за́пѡвѣди твоѧ̑. | Спаси мене від наклепів людських, і я буду сповняти заповіді Твої. |
|
135
|
135
|
| Лицѐ твоѐ просвѣтѝ на раба̀ твоего̀ и҆ наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Осяй раба Твого світлом лиця Твого і навчи мене заповітів Твоїх. |
|
136
|
136
|
| И҆схѡ́дища водна̑ѧ и҆зведо́стѣ ѻ҆́чи моѝ, поне́же не сохрани́хъ зако́на твоегѡ̀. | Потоки сліз течуть з очей моїх, бо люди не додержують закону Твого. |
|
137
|
137
|
| Првⷣнъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ пра́ви сꙋдѝ твоѝ: | Праведний Ти, Господи, і справедливі суди Твої. |
|
138
|
138
|
| заповѣ́далъ є҆сѝ пра́вдꙋ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, и҆ и҆́стинꙋ ѕѣлѡ̀. | Свідчення Твої, що їх заповідав Ти, — правда і чиста істина. |
|
139
|
139
|
| И҆ста́ѧла мѧ̀ є҆́сть ре́вность твоѧ̀: ꙗ҆́кѡ забы́ша словеса̀ твоѧ̑ вразѝ моѝ. | Ревність моя за Тебе сушить мене, бо вороги мої забули слова Твої. |
|
140
|
140
|
| Разжже́но сло́во твоѐ ѕѣлѡ̀, и҆ ра́бъ тво́й возлюбѝ є҆̀. | Розпалене й чисте слово Твоє, і я — раб Твій — полюбив Його. |
|
141
|
141
|
| Ю҆нѣ́йшїй а҆́зъ є҆́смь и҆ оу҆ничиже́нъ: ѡ҆правда́нїй твои́хъ не забы́хъ. | Малий я і принижений, але повелінь Твоїх я не забув. |
|
142
|
142
|
| Пра́вда твоѧ̀ пра́вда во вѣ́къ, и҆ зако́нъ тво́й и҆́стина. | Правда Твоя — правда вічна, і закон Твій — істина. |
|
143
|
143
|
| Скѡ́рби и҆ нꙋ́жди ѡ҆брѣто́ша мѧ̀: за́пѡвѣди твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ. | Скорбота й горе прийшли на мене, та заповіді Твої — утіха моя. |
|
144
|
144
|
| Пра́вда свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ въ вѣ́къ: вразꙋми́ мѧ, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ. | Правда свідчень Твоїх — вічна; дай мені зрозуміти їх, і я буду жити. |
|
145
|
145
|
| Воззва́хъ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ, оу҆слы́ши мѧ̀, гдⷭ҇и: ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ взыщꙋ̀. | Від усього серця [мого] взиваю я; почуй мене, Господи, заповіти Твої я сповнятиму. |
|
146
|
146
|
| Воззва́хъ тѝ, сп҃си́ мѧ, и҆ сохраню̀ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Взиваю до Тебе: спаси мене, буду сповняти накази Твої. |
|
147
|
147
|
| Предвари́хъ въ безго́дїи и҆ воззва́хъ: на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ. | Раніше світанку взиваю я; на слово Твоє я уповаю. |
|
148
|
148
|
| Предвари́стѣ ѻ҆́чи моѝ ко оу҆́трꙋ, поꙋчи́тисѧ словесє́мъ твои̑мъ. | Раніше ранку відкриті очі мої, щоб навчатися слів Твоїх. |
|
149
|
149
|
| Гла́съ мо́й оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, по млⷭ҇ти твое́й: по сꙋдбѣ̀ твое́й живи́ мѧ. | Почуй, Господи, голос мій з милости Твоєї і за судом Твоїм оживи мене. |
|
150
|
150
|
| Прибли́жишасѧ гонѧ́щїи мѧ̀ беззако́нїемъ: ѿ зако́на же твоегѡ̀ оу҆дали́шасѧ. | Наблизилися до мене ті, що замислили зло; від закону Твого вони далеко стали. |
|
151
|
151
|
| Бли́з̾ є҆сѝ ты̀, гдⷭ҇и, и҆ всѝ пꙋтїѐ твоѝ и҆́стина. | Ти ж, Господи, близько від мене, і всі заповіти Твої — істина. |
|
152
|
152
|
| И҆спе́рва позна́хъ ѿ свидѣ́нїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ ѡ҆снова́лъ ѧ҆̀ є҆сѝ. | Віддавна я знаю свідчення Твої, що їх навіки встановив Ти. |
|
153
|
153
|
| Ви́ждь смире́нїе моѐ и҆ и҆зми́ мѧ: ꙗ҆́кѡ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ. | Зглянься на горе моє і визволи мене, бо я закону Твого не забув. |
|
154
|
154
|
| Сꙋдѝ сꙋ́дъ мо́й и҆ и҆зба́ви мѧ̀: словесѐ ра́ди твоегѡ̀ живи́ мѧ. | Розсуди справу мою і захисти мене; за словом Твоїм оживи мене. |
|
155
|
155
|
| Дале́че ѿ грѣ̑шникъ спⷭ҇нїе, ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ не взыска́ша. | Далеко від нечестивців спасіння, бо вони не визнають закону Твого. |
|
156
|
156
|
| Щедрѡ́ты твоѧ̑ мнѡ́ги, гдⷭ҇и: по сꙋдбѣ̀ твое́й живи́ мѧ. | Велика щедрість Твоя, Господи; оживи мене праведним судом Твоїм. |
|
157
|
157
|
| Мно́зи и҆згонѧ́щїи мѧ̀ и҆ стꙋжа́ющїи мѝ: ѿ свидѣ́нїй твои́хъ не оу҆клони́хсѧ. | Багато в мене напасників і гнобителів, але я від свідчень Твоїх не відхилився. |
|
158
|
158
|
| Ви́дѣхъ неразꙋмѣва́ющыѧ и҆ и҆ста́ѧхъ: ꙗ҆́кѡ слове́съ твои́хъ не сохрани́ша. | Бачу я безбожних і тяжко мені, що вони відступили від слова Твого. |
|
159
|
159
|
| Ви́ждь, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ возлюби́хъ: гдⷭ҇и, по млⷭ҇ти твое́й живи́ мѧ. | Глянь, як люблю я заповіді Твої; з милости Твоєї, Господи, оживи мене. |
|
160
|
160
|
| Нача́ло слове́съ твои́хъ и҆́стина, и҆ во вѣ́къ всѧ̑ сꙋдбы̑ пра́вды твоеѧ̀. | Основа слів Твоїх — істина, і вічні всі суди правди Твоєї. |
|
161
|
161
|
| Кнѧ̑зи погна́ша мѧ̀ тꙋ́не: и҆ ѿ слове́съ твои́хъ оу҆боѧ́сѧ се́рдце моѐ. | Князі безвинно гонять мене, але серце моє боїться слова Твого. |
|
162
|
162
|
| Возра́дꙋюсѧ а҆́зъ ѡ҆ словесѣ́хъ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣта́ѧй коры́сть мно́гꙋ. | Радію я від слів Твоїх, як той, що одержав велике багатство. |
|
163
|
163
|
| Непра́вдꙋ возненави́дѣхъ и҆ ѡ҆мерзи́хъ: зако́нъ же тво́й возлюби́хъ. | Неправду я зненавидів і гидую нею, закон же Твій я люблю. |
|
164
|
164
|
| Седмери́цею дне́мъ хвали́хъ тѧ̀ ѡ҆ сꙋдба́хъ пра́вды твоеѧ̀. | Семикратно кожного дня я прославляю Тебе за суди правди Твоєї. |
|
165
|
165
|
| Ми́ръ мно́гъ лю́бѧщымъ зако́нъ тво́й, и҆ нѣ́сть и҆̀мъ собла́зна. | Великим миром утішаються ті, що люблять закон Твій, і не спотикаються вони. |
|
166
|
166
|
| Ча́ѧхъ спⷭ҇нїѧ твоегѡ̀, гдⷭ҇и, и҆ за́пѡвѣди твоѧ̑ возлюби́хъ. | Я уповаю на спасіння Твоє, Господи, і сповняю заповіді Твої. |
|
167
|
167
|
| Сохранѝ дꙋша̀ моѧ̀ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ и҆ возлюбѝ ѧ҆̀ ѕѣлѡ̀. | Душа моя додержує свідчень Твоїх, бо вельми люблю їх. |
|
168
|
168
|
| Сохрани́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ всѝ пꙋтїѐ моѝ пред̾ тобо́ю, гдⷭ҇и. | Я охороняю заповіді Твої і свідчення Твої, бо всі дороги мої перед Тобою, Господи. |
|
169
|
169
|
| Да прибли́житсѧ моле́нїе моѐ пред̾ тѧ̀, гдⷭ҇и: по словесѝ твоемꙋ̀ вразꙋми́ мѧ. | Нехай дійде молитва моя до Тебе, Господи, за словом Твоїм врозуми мене. |
|
170
|
170
|
| Да вни́детъ проше́нїе моѐ пред̾ тѧ̀: гдⷭ҇и, по словесѝ твоемꙋ̀ и҆зба́ви мѧ̀. | Нехай прийде благання моє до Тебе, Господи, за словом Твоїм визволи мене. |
|
171
|
171
|
| Ѿры́гнꙋтъ оу҆стнѣ̀ моѝ пѣ́нїе, є҆гда̀ наꙋчи́ши мѧ̀ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Висловлять уста мої пісню хвали, коли навчиш мене заповітів Твоїх. |
|
172
|
172
|
| Провѣща́етъ ѧ҆зы́къ мо́й словеса̀ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑ пра́вда. | Язик мій буде голосно провіщати слова Твої, бо всі заповіді Твої — правда. |
|
173
|
173
|
| Да бꙋ́детъ рꙋка̀ твоѧ̀ є҆́же спⷭ҇ти́ мѧ, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆зво́лихъ. | Нехай стане рука Твоя на поміч мені, бо я обрав собі повеління Твої. |
|
174
|
174
|
| Возжела́хъ спⷭ҇нїе твоѐ, гдⷭ҇и, и҆ зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ є҆́сть. | Я жадаю спасіння Твого, Господи, і закон Твій — утіха моя. |
|
175
|
175
|
| Жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ моѧ̀ и҆ восхва́литъ тѧ̀: и҆ сꙋдбы̑ твоѧ̑ помо́гꙋтъ мнѣ̀. | Нехай живе душа моя і славить Тебе, і суди Твої нехай допоможуть мені. |
|
176
|
176
|
| Заблꙋди́хъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆вча̀ поги́бшее: взыщѝ раба̀ твоего̀, ꙗ҆́кѡ за́повѣдїй твои́хъ не забы́хъ. | Я блукаю, наче ягня загублене. Знайди раба Твого, бо я заповідей Твоїх не забув. |
|
1003
|
1003
|
| Сла́ва: | Слава… |
