1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ л҃д
|
Псалом 34
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, л҃д҃. | Псалом Давида. (Пророчий). |
|
1
|
1
|
| Сꙋдѝ, гдⷭ҇и, ѡ҆би́дѧщыѧ мѧ̀, поборѝ борю́щыѧ мѧ̀. | Господи! Будь Суддею тих, що змагаються зі мною, і побори тих, що бажають побороти мене. |
|
2
|
2
|
| Прїимѝ ѻ҆рꙋ́жїе и҆ щи́тъ и҆ воста́ни въ по́мощь мою̀: | Візьми зброю Твою і щит і стань на поміч мені. |
|
3
|
3
|
| и҆зсꙋ́ни ме́чь и҆ заключѝ сопроти́въ гонѧ́щихъ мѧ̀: рцы̀ дꙋшѝ мое́й: спⷭ҇нїе твоѐ є҆́смь а҆́зъ. | Вийми меч і загороди дорогу тим, що переслідують мене. Скажи душі моїй: «Я твоє спасіння». |
|
4
|
4
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ и҆́щꙋщїи дꙋ́шꙋ мою̀, да возвратѧ́тсѧ вспѧ́ть и҆ постыдѧ́тсѧ мы́слѧщїи мѝ ѕла̑ѧ. | Нехай осоромляться ті, що шукають душу мою. Нехай повернуть назад і покриються безчестям ті, що задумали зло проти мене. |
|
5
|
5
|
| Да бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ пра́хъ пред̾ лице́мъ вѣ́тра, и҆ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень ѡ҆скорблѧ́ѧ и҆̀хъ: | Нехай стануть вони як той порох перед вітром, і ангел Господній нехай прожене їх. |
|
6
|
6
|
| да бꙋ́детъ пꙋ́ть и҆́хъ тма̀ и҆ по́лзокъ, и҆ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень погонѧ́ѧй и҆̀хъ: | Нехай дорога їхня буде темна і слизька, і ангел Господній нехай переслідує їх. |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ тꙋ́не скры́ша мѝ па́гꙋбꙋ сѣ́ти своеѧ̀, всꙋ́е поноси́ша дꙋшѝ мое́й. | Бо вони без вини таємно поставили сітки свої на мене, викопали яму для душі моєї. |
|
8
|
8
|
| Да прїи́детъ є҆мꙋ̀ сѣ́ть, ю҆́же не вѣ́сть, и҆ лови́тва, ю҆́же скры̀, да ѡ҆бы́метъ и҆̀, и҆ въ сѣ́ть да впаде́тъ въ ню̀. | Нехай же несподівано прийде загибель на нього. І сітка, що він таємно на мене поставив, нехай уловить його, і в ту яму нехай сам упаде, на свою погибель. |
|
9
|
9
|
| Дꙋша́ же моѧ̀ возра́дꙋетсѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, возвесели́тсѧ ѡ҆ спⷭ҇нїи є҆гѡ̀. | А душа моя буде радіти у Господі, буде втішатися спасінням від Нього. |
|
10
|
10
|
| Всѧ̑ кѡ́сти моѧ̑ рекꙋ́тъ: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, кто̀ подо́бенъ тебѣ̀; и҆збавлѧ́ѧй ни́ща и҆з̾ рꙋкѝ крѣ́пльшихъ є҆гѡ̀, и҆ ни́ща, и҆ оу҆бо́га ѿ расхища́ющихъ є҆го̀. | Всі кості мої скажуть: «Господи, хто подібний до Тебе? Ти возволяєш слабкого від сильного, бідного і вбогого — від гнобителів його». |
|
11
|
11
|
| Воста́вше на мѧ̀ свидѣ́телє непра́веднїи, ꙗ҆̀же не вѣ́дѧхъ, вопроша́хꙋ мѧ̀. | Стали проти мене свідки неправедні; про те, чого не знаю я, вони допитують мене. |
|
12
|
12
|
| Возда́ша мѝ лꙋка̑ваѧ воз̾ бл҃га̑ѧ, и҆ безча́дїе дꙋшѝ мое́й. | Віддають мені злом за добро, осиротили душу мою. |
|
13
|
13
|
| А҆́зъ же, внегда̀ ѻ҆нѝ стꙋжа́хꙋ мѝ, ѡ҆блача́хсѧ во вре́тище и҆ смирѧ́хъ посто́мъ дꙋ́шꙋ мою̀, и҆ моли́тва моѧ̀ въ нѣ́дро моѐ возврати́тсѧ. | Я ж, коли хворіли вони, одягався в одежу скорботи, смиряв постом душу мою, і молитва моя від серця мого не спинялася. |
|
14
|
14
|
| Ꙗ҆́кѡ бли́жнемꙋ, ꙗ҆́кѡ бра́тꙋ на́шемꙋ, та́кѡ оу҆гожда́хъ: ꙗ҆́кѡ пла́чѧ и҆ сѣ́тꙋѧ, та́кѡ смирѧ́хсѧ. | Наче за приятелем або за братом своїм я побивався, ходив, сумуючи та плачучи, наче за матір’ю. |
|
15
|
15
|
| И҆ на мѧ̀ возвесели́шасѧ и҆ собра́шасѧ: собра́шасѧ на мѧ̀ ра̑ны, и҆ не позна́хъ: раздѣли́шасѧ, и҆ не оу҆мили́шасѧ. | А вони з нещастя мого радіють, збираються та радяться, як збільшити рани мої, ганьблять мене, не знаю, за що; |
|
16
|
16
|
| И҆скꙋси́ша мѧ̀, подражни́ша мѧ̀ подражне́нїемъ, поскрежета́ша на мѧ̀ зꙋбы̀ свои́ми. | спокушаючи, насміхаються, скрегочуть на мене зубами. |
|
17
|
17
|
| Гдⷭ҇и, когда̀ оу҆́зриши; оу҆стро́й дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ ѕлодѣ́йства и҆́хъ, ѿ лє́въ є҆диноро́днꙋю мою̀. | Господи, чи довго будеш дивитися на це? Одведи душу мою від злочинства їхнього, від левів — самотню мою. |
|
18
|
18
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ цр҃кви мно́зѣ, въ лю́дехъ тѧ́жцѣхъ восхвалю́ тѧ. | Я буду прославляти Тебе на великих зібраннях, серед численних народів буду хвалити Тебе, |
|
19
|
19
|
| Да не возра́дꙋютсѧ ѡ҆ мнѣ̀ враждꙋ́ющїи мѝ непра́веднѡ, ненави́дѧщїи мѧ̀ тꙋ́не и҆ помиза́ющїи ѻ҆чи́ма: | щоб не торжествували наді мною ті, що ворогують проти мене даремно, не переморгувалися очима своїми ті, що ненавидять мене без вини. |
|
20
|
20
|
| ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ оу҆́бѡ ми̑рнаѧ глаго́лахꙋ, и҆ на гнѣ́въ лє́сти помышлѧ́хꙋ. | Бо не про мир говорять вони, а проти мирних землі складають свої замисли. |
|
21
|
21
|
| Разшири́ша на мѧ̀ оу҆ста̀ своѧ̑, рѣ́ша: бла́гоже, бла́гоже, ви́дѣша ѻ҆́чи на́ши. | Розширюють на мене уста свої і кажуть: «Добре, добре, бачили очі наші». |
|
22
|
22
|
| Ви́дѣлъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, да не премолчи́ши: гдⷭ҇и, не ѿстꙋпѝ ѿ менє̀. | Ти бачив це, Господи, не мовчи. Господи, не віддаляйся від мене. |
|
23
|
23
|
| Воста́ни, гдⷭ҇и, и҆ вонмѝ сꙋдꙋ̀ моемꙋ̀, бж҃е мо́й и҆ гдⷭ҇и мо́й, на прю̀ мою̀. | Встань, Господи і заступись за правоту мою. Розбери тяжбу мою, Господи мій і Боже мій! |
|
24
|
24
|
| Сꙋди́ ми, гдⷭ҇и, по пра́вдѣ твое́й, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, и҆ да не возра́дꙋютсѧ ѡ҆ мнѣ̀. | Розсуди мене, Господи, за правдою Твоєю, щоб не величалися вони наді мною. |
|
25
|
25
|
| Да не рекꙋ́тъ въ сердца́хъ свои́хъ: бла́гоже, бла́гоже дꙋшѝ на́шей: нижѐ да рекꙋ́тъ: пожро́хомъ є҆го̀. | Щоб не говорили в серці своїм: «Добре, [добре!] цього ми бажали». Щоб не сказали: «Ми поглинули його». |
|
26
|
26
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ вкꙋ́пѣ ра́дꙋющїисѧ ѕлѡ́мъ мои̑мъ: да ѡ҆блекꙋ́тсѧ въ стꙋ́дъ и҆ сра́мъ велерѣ́чꙋющїи на мѧ̀. | Нехай постидяться й осоромляться ті, що радіють з мого нещастя. Нехай покриються соромом і ганьбою ті, що вихваляються проти мене. |
|
27
|
27
|
| Да возра́дꙋютсѧ и҆ возвеселѧ́тсѧ хотѧ́щїи пра́вды моеѧ̀: и҆ да рекꙋ́тъ вы́нꙋ, да возвели́читсѧ гдⷭ҇ь, хотѧ́щїи ми́ра рабꙋ̀ є҆гѡ̀. | І нехай радуються і веселяться ті, що співчувають правді моїй. І нехай завжди кажуть: «Який величний Господь, що бажає миру рабові Своєму!» |
|
28
|
28
|
| И҆ ѧ҆зы́къ мо́й поꙋчи́тсѧ пра́вдѣ твое́й, ве́сь де́нь хвалѣ̀ твое́й. | А язик мій буде звіщати правду Твою та прославляти Тебе по всі дні. |
