1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ и҃і
|
Псалом 18
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, и҃і҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Небеса̀ повѣ́даютъ сла́вꙋ бж҃їю, творе́нїе же рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ возвѣща́етъ тве́рдь. | Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь. |
|
3
|
3
|
| Де́нь днѝ ѿрыга́етъ глаго́лъ, и҆ но́щь но́щи возвѣща́етъ ра́зꙋмъ. | День дневі сповіщає про них, і одна ніч ночі дає звістку. |
|
4
|
4
|
| Не сꙋ́ть рѣ̑чи, нижѐ словеса̀, и҆́хже не слы́шатсѧ гла́си и҆́хъ. | Нема ні мови, ні говору, де не чувся б голос їх. |
|
5
|
5
|
| Во всю̀ зе́млю и҆зы́де вѣща́нїе и҆́хъ, и҆ въ концы̑ вселе́нныѧ глаго́лы и҆́хъ: въ со́лнцѣ положѝ селе́нїе своѐ: | По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх. Він поставив у них сонце, |
|
6
|
6
|
| и҆ то́й ꙗ҆́кѡ жени́хъ и҆сходѧ́й ѿ черто́га своегѡ̀, возра́дꙋетсѧ ꙗ҆́кѡ и҆споли́нъ тещѝ пꙋ́ть. | і воно, мов жених, виходить із весільного чертога свого. Радіє, мов велетень, щоб обійти коло своє. |
|
7
|
7
|
| Ѿ кра́ѧ небесѐ и҆схо́дъ є҆гѡ̀, и҆ срѣ́тенїе є҆гѡ̀ до кра́ѧ небесѐ: и҆ нѣ́сть, и҆́же оу҆кры́етсѧ теплоты̀ є҆гѡ̀. | Від краю небес вихід його, і захід його на краю їх, і ніщо не сховається від тепла його. |
|
8
|
8
|
| Зако́нъ гдⷭ҇ень непоро́ченъ, ѡ҆браща́ѧй дꙋ́шы: свидѣ́телство гдⷭ҇не вѣ́рно, оу҆мꙋдрѧ́ющее младе́нцы. | Закон Господній непорочний, душу оживляє: свідчення Господні вірні, навчають простих. |
|
9
|
9
|
| Ѡ҆правда̑нїѧ гдⷭ҇нѧ пра̑ва, веселѧ̑щаѧ се́рдце: за́повѣдь гдⷭ҇нѧ свѣтла̀, просвѣща́ющаѧ ѻ҆́чи. | Повеління Господні праведні — звеселяють серце. Заповідь Господня світла — просвітлює очі. |
|
10
|
10
|
| Стра́хъ гдⷭ҇ень чи́стъ, пребыва́ѧй въ вѣ́къ вѣ́ка: сꙋдбы̑ гдⷭ҇ни и҆́стинны, ѡ҆правда̑нны вкꙋ́пѣ, | Страх Господній чистий і перебуває вічно. Суди Господні — істина, всі справедливі, |
|
11
|
11
|
| вожделѣ̑нны па́че зла́та и҆ ка́мене че́стна мно́га, и҆ сла́ждшѧ па́че ме́да и҆ со́та. | дорожчі за золото й дорогоцінне каміння; солодші за мед із сотів. |
|
12
|
12
|
| И҆́бо ра́бъ тво́й храни́тъ ѧ҆̀: внегда̀ сохрани́ти ѧ҆̀, воздаѧ́нїе мно́го. | Бо раб Твій охороняється ними. І хто додержує їх, тому нагорода велика. |
|
13
|
13
|
| Грѣхопадє́нїѧ кто̀ разꙋмѣ́етъ; ѿ та́йныхъ мои́хъ ѡ҆чⷭ҇ти мѧ̀, | Хто зрозуміє гріхи свої? І від тайних моїх очисти мене. |
|
14
|
14
|
| и҆ ѿ чꙋжди́хъ пощадѝ раба̀ твоего̀: а҆́ще не ѡ҆блада́ютъ мно́ю, тогда̀ непоро́ченъ бꙋ́дꙋ, и҆ ѡ҆чи́щꙋсѧ ѿ грѣха̀ вели́ка. | І від навмисних утримай мене, раба Твого, щоб не оволоділи вони мною. Тоді я буду непорочним і очищеним від гріха великого. |
|
15
|
15
|
| И҆ бꙋ́дꙋтъ во бл҃говоле́нїе словеса̀ оу҆́стъ мои́хъ, и҆ поꙋче́нїе се́рдца моегѡ̀ пред̾ тобо́ю вы́нꙋ, гдⷭ҇и, помо́щниче мо́й и҆ и҆зба́вителю мо́й. | Нехай же слова уст моїх і думки серця мого будуть приємні Тобі, Господи, Твердине моя і Спасителю мій. |
