1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ н҃д
|
Псалом 54
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ ра́зꙋма, а҆са́фꙋ, ѱало́мъ, н҃д҃. | Начальнику хору. На струнних інструментах. Повчання Давида. |
|
2
|
2
|
| Внꙋшѝ, бж҃е, моли́твꙋ мою̀ и҆ не пре́зри моле́нїѧ моегѡ̀: | Вислухай, Боже, молитву мою і не зневаж благання мого. |
|
3
|
3
|
| вонми́ ми и҆ оу҆слы́ши мѧ̀: возскорбѣ́хъ печа́лїю мое́ю [во и҆скꙋше́нїи мое́мъ], и҆ смѧто́хсѧ | Прихилися і вислухай мене, я плачу від туги моєї. |
|
4
|
4
|
| ѿ гла́са вра́жїѧ и҆ ѿ стꙋже́нїѧ грѣ́шнича: ꙗ҆́кѡ оу҆клони́ша на мѧ̀ беззако́нїе и҆ во гнѣ́вѣ враждова́хꙋ мѝ. | І тривожуся від голосу ворожого і від утисків нечестивців. |
|
5
|
5
|
| Се́рдце моѐ смѧте́сѧ во мнѣ̀, и҆ боѧ́знь сме́рти нападѐ на мѧ̀: | Бо вони чинять мені беззаконня й у гніві ворогують проти мене. |
|
6
|
6
|
| стра́хъ и҆ тре́петъ прїи́де на мѧ̀, и҆ покры́ мѧ тма̀. | Серце моє стривожилося в мені, смертельні страхіття напали на мене. |
|
7
|
7
|
| И҆ рѣ́хъ: кто̀ да́стъ мѝ крилѣ̑ ꙗ҆́кѡ голꙋби̑нѣ; и҆ полещꙋ̀, и҆ почі́ю. | Страх і трепет прийшли на мене, і жах огорнув мене. |
|
8
|
8
|
| Сѐ, оу҆дали́хсѧ бѣ́гаѧ и҆ водвори́хсѧ въ пꙋсты́ни. | І я сказав: хто дав би мені крила, як у голуба, я б полетів та відпочив би. |
|
9
|
9
|
| Ча́ѧхъ бг҃а сп҃са́ющагѡ мѧ̀ ѿ малодꙋ́шїѧ и҆ ѿ бꙋ́ри. | Полетів би якнайдалі, став би жити в пустелі, ждучи Бога, щоб спас мене від слабкодухости і від бурі. |
|
10
|
10
|
| Потопѝ, гдⷭ҇и, и҆ раздѣлѝ ѧ҆зы́ки и҆́хъ: ꙗ҆́кѡ ви́дѣхъ беззако́нїе и҆ прерѣка́нїе во гра́дѣ. | Розбий, Господи, і роз’єднай змову їхню, бо беззаконня та ворожнечу бачу я в місті. |
|
11
|
11
|
| Дне́мъ и҆ но́щїю ѡ҆бы́детъ и҆̀ по стѣна́мъ є҆гѡ̀: беззако́нїе и҆ трꙋ́дъ посредѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ непра́вда: | Вдень і вночі вони обходять його по мурах його, а усередині його — беззаконня та кривда. |
|
12
|
12
|
| и҆ не ѡ҆скꙋдѣ̀ ѿ сто́гнъ є҆гѡ̀ ли́хва и҆ ле́сть. | І не зникають з вулиць його насильство і зрада. |
|
13
|
13
|
| Ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы вра́гъ поноси́лъ мѝ, претерпѣ́лъ бы́хъ оу҆́бѡ: и҆ а҆́ще бы ненави́дѧй мѧ̀ на мѧ̀ велерѣ́чевалъ, оу҆кры́лбыхсѧ ѿ негѡ̀. | Та якби це ворог ганьбив мене, я стерпів би, або якби це ненависник мій величався наді мною, я не зважав би на нього. |
|
14
|
14
|
| Ты́ же, человѣ́че равнодꙋ́шне, влады́ко мо́й и҆ зна́емый мо́й, | Але ти, чоловіче, — однодумцю мій, приятелю і друже мій, |
|
15
|
15
|
| и҆́же кꙋ́пнѡ наслажда́лсѧ є҆сѝ со мно́ю бра́шенъ: въ домꙋ̀ бж҃їи ходи́хомъ є҆диномышле́нїемъ. | з яким ми щиро сходилися і до дому Божого разом ходили! |
|
16
|
16
|
| Да прїи́детъ же сме́рть на нѧ̀, и҆ да сни́дꙋтъ во а҆́дъ жи́ви: ꙗ҆́кѡ лꙋка́вство въ жили́щихъ и҆́хъ, посредѣ̀ и҆́хъ. | Нехай загибель прийде на них, бо лукавство в оселях їхніх, посеред них. |
|
17
|
17
|
| А҆́зъ къ бг҃ꙋ воззва́хъ, и҆ гдⷭ҇ь оу҆слы́ша мѧ̀. | Я ж до Бога взиваю, і Господь почує мене. |
|
18
|
18
|
| Ве́черъ и҆ заꙋ́тра и҆ полꙋ́дне повѣ́мъ и҆ возвѣщꙋ̀, и҆ оу҆слы́шитъ гла́съ мо́й. | Увечері, і вранці, і опівдні буду благати й молити, і Він почує голос мій. |
|
19
|
19
|
| И҆зба́витъ ми́ромъ дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ приближа́ющихсѧ мнѣ̀: ꙗ҆́кѡ во мно́зѣ бѧ́хꙋ со мно́ю. | Він визволить миром душу мою від напасників моїх, бо їх багато в мене. |
|
20
|
20
|
| Оу҆слы́шитъ бг҃ъ, и҆ смири́тъ ѧ҆̀ сы́й пре́жде вѣ̑къ: нѣ́сть бо и҆̀мъ и҆змѣне́нїѧ, ꙗ҆́кѡ не оу҆боѧ́шасѧ бг҃а. | Почує мене Бог, і упокорить їх Той, Хто перебуває вічно, бо нема в них каяття, і не бояться вони Бога. |
|
21
|
21
|
| Прострѐ рꙋ́кꙋ свою̀ на воздаѧ́нїе: ѡ҆скверни́ша завѣ́тъ є҆гѡ̀. | Підіймають руки свої на невинних і оскверняють завіт Його. |
|
22
|
22
|
| Раздѣли́шасѧ ѿ гнѣ́ва лица̀ є҆гѡ̀, и҆ прибли́жишасѧ сердца̀ и҆́хъ: оу҆мѧ́кнꙋша словеса̀ и҆́хъ па́че є҆ле́а, и҆ та̑ сꙋ́ть стрѣ́лы. | Уста їх масніші від масла, а в серці їх злоба. Масні, як олива, слова їх, але то гострі стріли. |
|
23
|
23
|
| Возве́рзи на гдⷭ҇а печа́ль твою̀, и҆ то́й тѧ̀ препита́етъ: не да́стъ въ вѣ́къ молвы̀ првⷣникꙋ. | Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові. |
|
24
|
24
|
| Ты́ же, бж҃е, низведе́ши и҆̀хъ въ стꙋдене́цъ и҆стлѣ́нїѧ: мꙋ́жїе крове́й и҆ льстѝ не преполовѧ́тъ дні́й свои́хъ. А҆́зъ же, гдⷭ҇и, оу҆пова́ю на тѧ̀. | Ти, Боже, кинеш їх у яму погибелі. Кровожерні й підступні не доживуть і до половини віку свого. Я ж, [Господи], уповаю на Тебе. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
