1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ ѻ҃г
|
Псалом 73
|
|
0
|
0
|
| Ра́зꙋма а҆са́фꙋ, о҃г҃. | Псалом Асафа. (Повчання.) |
|
1
|
1
|
| Вскꙋ́ю, бж҃е, ѿри́нꙋлъ є҆сѝ до конца̀; разгнѣ́васѧ ꙗ҆́рость твоѧ̀ на ѻ҆́вцы па́жити твоеѧ̀; | Навіщо, Боже, відкинув Ти нас назавжди? Навіщо розпалився гнів Твій на овець стада Твого? |
|
2
|
2
|
| Помѧнѝ со́нмъ тво́й, є҆го́же стѧжа́лъ є҆сѝ и҆спе́рва, и҆зба́вилъ є҆сѝ жезло́мъ достоѧ́нїѧ твоегѡ̀, гора̀ сїѡ́нъ сїѧ̀ [же́злъ достоѧ́нїѧ твоегѡ̀, го́рꙋ сїѡ́нъ сїю̀], въ не́йже всели́лсѧ є҆сѝ. | Пом’яни людей Твоїх, яких спочатку зібрала рука Твоя. Ти обрав, як жезл насліддя Твого, гору Сион, на якій оселився Ти. |
|
3
|
3
|
| Воздви́гни рꙋ́цѣ твоѝ на горды̑ни и҆́хъ въ коне́цъ, є҆ли̑ка лꙋка́внова вра́гъ во ст҃ѣ́мъ твое́мъ. | Піднеси руку Твою і поглянь на злочинство їх: що наробив ворог у святині Твоїй — у храмі Твоїм! |
|
4
|
4
|
| И҆ восхвали́шасѧ ненави́дѧщїи тѧ̀ посредѣ̀ пра́здника твоегѡ̀: положи́ша зна́мєнїѧ своѧ̑ зна́мєнїѧ, и҆ не позна́ша, | Як звірі, рикають вороги Твої у храмі зібрання Твого. Поставили знамена свої замість знамен наших. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ во и҆схо́дѣ превы́ше: ꙗ҆́кѡ въ дꙋбра́вѣ дре́вѧнѣ сѣки́рами разсѣко́ша | Наче в гущавині лісовій, високо змахували сокирами. |
|
6
|
6
|
| двє́ри є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ, сѣ́чивомъ и҆ ѻ҆ско́рдомъ разрꙋши́ша и҆̀. | Всі двері і всі оздоби ломами та молотами порозбивали. |
|
7
|
7
|
| Возжго́ша ѻ҆гне́мъ ст҃и́ло твоѐ: на землѝ ѡ҆скверни́ша жили́ще и҆́мене твоегѡ̀. | Вогнем спалили святиню Твою на землі, осквернили оселю імені Твого. |
|
8
|
8
|
| Рѣ́ша въ се́рдцы свое́мъ ю҆́жики и҆́хъ вкꙋ́пѣ: прїиди́те, и҆ ѿста́вимъ всѧ̑ пра́здники бж҃їѧ ѿ землѝ. | Сказали вони в серці своїм: «Зруйнуємо їх зовсім». І спалили всі міста зібрань Божих на землі. |
|
9
|
9
|
| Зна́мєнїѧ и҆́хъ [зна́менїй на́шихъ] не ви́дѣхомъ: нѣ́сть ктомꙋ̀ прⷪ҇ро́ка, и҆ на́съ не позна́етъ ктомꙋ̀. | Знамен наших ми вже не бачимо, нема вже й пророка. І нема між нами такого, хто сказав би, доки це буде. |
|
10
|
10
|
| Доко́лѣ, бж҃е, поно́ситъ вра́гъ; раздражи́тъ проти́вный и҆́мѧ твоѐ до конца̀; | Доки, Боже, буде ворог мучити нас, доки противник буде ображати ім’я Твоє? |
|
11
|
11
|
| Вскꙋ́ю ѿвраща́еши рꙋ́кꙋ твою̀ и҆ десни́цꙋ твою̀ ѿ среды̀ нѣ́дра твоегѡ̀ въ коне́цъ; | Навіщо відхиляєш руку Твою і силу Твою? Гнівом могутности Твоєї урази їх. |
|
12
|
12
|
| Бг҃ъ же, цр҃ь на́шъ, пре́жде вѣ́ка содѣ́ла спⷭ҇нїе посредѣ̀ землѝ. | Бог же, Цар наш, раніше віків учинив спасіння посеред землі. |
|
13
|
13
|
| Ты̀ оу҆тверди́лъ є҆сѝ си́лою твое́ю мо́ре: ты̀ сте́рлъ є҆сѝ главы̑ ѕмїє́въ въ водѣ̀: | Ти розділив силою Твоєю море, Ти знищив голови зміїв у воді. |
|
14
|
14
|
| ты̀ сокрꙋши́лъ є҆сѝ главꙋ̀ ѕмі́евꙋ, да́лъ є҆сѝ того̀ бра́шно лю́демъ є҆ѳїѡ́пскимъ. | Ти розбив голову дракона, дав його на поживу людям [ефіопським]. |
|
15
|
15
|
| Ты̀ расто́рглъ є҆сѝ и҆сто́чники и҆ пото́ки: ты̀ и҆зсꙋши́лъ є҆сѝ рѣ́ки и҆ѳа̑мскїѧ. | Ти відкрив джерела й потоки, і Ти ж висушив великі ріки. |
|
16
|
16
|
| Тво́й є҆́сть де́нь, и҆ твоѧ̀ є҆́сть но́щь: ты̀ соверши́лъ є҆сѝ зарю̀ и҆ со́лнце. | Твій день і Твоя ніч. Ти створив зорі і сонце. |
|
17
|
17
|
| Ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ всѧ̑ предѣ́лы землѝ: жа́твꙋ и҆ ве́снꙋ ты̀ созда́лъ є҆сѝ ѧ҆̀. | Ти поставив межі землі, і Ти ж установив літо й зиму. |
|
18
|
18
|
| Помѧнѝ сїѧ̑: вра́гъ поносѝ гдⷭ҇еви, и҆ лю́дїе безꙋ́мнїи раздражи́ша и҆́мѧ твоѐ. | Згадай це: ворог зневажає Господа, і люди нечестиві ображають ім’я Твоє. |
|
19
|
19
|
| Не преда́ждь ѕвѣрє́мъ дꙋ́шꙋ и҆сповѣ́дающꙋюсѧ тебѣ̀: дꙋ́шъ оу҆бо́гихъ твои́хъ не забꙋ́ди до конца̀. | Не віддавай звірам душ тих, що прославляють Тебе. Душ убогих Твоїх не забудь до кінця. |
|
20
|
20
|
| При́зри на завѣ́тъ тво́й: ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнишасѧ помраче́ннїи землѝ домѡ́въ беззако́нїй. | Подивись на завіт Твій, бо всі темні місця землі наповнилися домами беззаконня. |
|
21
|
21
|
| Да не возврати́тсѧ смире́нный посра́мленъ: ни́щъ и҆ оу҆бо́гъ восхвали́та и҆́мѧ твоѐ. | Нехай не повернеться смиренний осоромленим, принижений і убогий нехай прославляють ім’я Твоє. |
|
22
|
22
|
| Воста́ни, бж҃е, сꙋдѝ прю̀ твою̀: помѧнѝ поноше́нїе твоѐ, є҆́же ѿ безꙋ́мнагѡ ве́сь де́нь. | Встань, Боже, захисти діло Твоє, згадай зневажання Тебе від беззаконного кожен день. |
|
23
|
23
|
| Не забꙋ́ди гла́са моли́твєнникъ твои́хъ: горды́нѧ ненави́дѧщихъ тѧ̀ взы́де вы́нꙋ [да восхо́дитъ вы́нꙋ къ тебѣ̀]. | Не забудь голосу тих, що благають Тебе, бо гординя тих, що ненавидять Тебе, підіймається проти Тебе завжди. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
