1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ м҃и
|
Псалом 48
|
|
1
|
1
|
|
Въ коне́цъ, сынѡ́мъ коре́ѡвымъ, ѱало́мъ, м҃и҃.
|
Начальнику хору. Синів Кореєвих. Псалом.
|
|
2
|
2
|
|
Оу҆слы́шите сїѧ̑, всѝ ꙗ҆зы́цы, внꙋши́те, всѝ живꙋ́щїи по вселе́ннѣй,
|
Слухайте це, всі народи. Почуйте всі, хто живе на світі, —
|
|
3
|
3
|
|
земноро́днїи же и҆ сы́нове человѣ́честїи, вкꙋ́пѣ бога́тъ и҆ оу҆бо́гъ.
|
І прості, і знані, і багаті, й убогі.
|
|
4
|
4
|
|
Оу҆ста̀ моѧ̑ возглаго́лютъ премꙋ́дрость, и҆ поꙋче́нїе се́рдца моегѡ̀ ра́зꙋмъ.
|
Уста мої промовлятимуть премудрість, і помисли серця мого — розум.
|
|
5
|
5
|
|
Приклоню̀ въ при́тчꙋ оу҆́хо моѐ, ѿве́рзꙋ во ѱалти́ри гана́нїе моѐ.
|
Прихилю вухо моє до притчі і на гуслях пісні відкрию загадку мою.
|
|
6
|
6
|
|
Вскꙋ́ю бою́сѧ въ де́нь лю́тъ; беззако́нїе пѧты̀ моеѧ̀ ѡ҆бы́детъ мѧ̀.
|
Чого боятися мені в день біди, коли обступлять мене злочинства тих, що доганяють мене?
|
|
7
|
7
|
|
Надѣ́ющїисѧ на си́лꙋ свою̀ и҆ ѡ҆ мно́жествѣ бога́тства своегѡ̀ хва́лѧщїисѧ:
|
Ви, що надієтеся на силу свою та величаєтеся багатством своїм!
|
|
8
|
8
|
|
бра́тъ не и҆зба́витъ, и҆зба́витъ ли человѣ́къ; не да́стъ бг҃ꙋ и҆змѣ́ны за сѧ̀,
|
Людина ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього.
|
|
9
|
9
|
|
и҆ цѣ́нꙋ и҆збавле́нїѧ дꙋшѝ своеѧ̀: и҆ оу҆трꙋди́сѧ въ вѣ́къ,
|
Дорога ціна викупу душ їхніх, і не буде того повіки,
|
|
10
|
10
|
|
и҆ жи́въ бꙋ́детъ до конца̀, не оу҆́зритъ па́гꙋбы.
|
щоб залишився хтось жити вічно і не зазнав смерти.
|
|
11
|
11
|
|
Є҆гда̀ оу҆ви́дитъ премꙋ̑дрыѧ оу҆мира́ющыѧ, вкꙋ́пѣ безꙋ́менъ и҆ несмы́сленъ поги́бнꙋтъ, и҆ ѡ҆ста́вѧтъ чꙋжди̑мъ бога́тство своѐ.
|
Кожен бачить, що й розумні помирають так само, як і нерозумні та безумні гинуть, і багатства свої залишають іншим.
|
|
12
|
12
|
|
И҆ гро́би и҆́хъ жили̑ща и҆́хъ во вѣ́къ, селє́нїѧ и҆́хъ въ ро́дъ и҆ ро́дъ, нареко́ша и҆мена̀ своѧ̑ на землѧ́хъ.
|
Вони думають, що доми їхні вічні і оселі їхні з роду в рід, землі свої вони називають своїми іменами.
|
|
13
|
13
|
|
И҆ человѣ́къ въ че́сти сы́й не разꙋмѣ̀, приложи́сѧ скотѡ́мъ несмы́слєннымъ и҆ оу҆подо́бисѧ и҆̀мъ.
|
І людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм.
|
|
14
|
14
|
|
Се́й пꙋ́ть и҆́хъ собла́знъ и҆̀мъ, и҆ по си́хъ во оу҆стѣ́хъ свои́хъ благоволѧ́тъ.
|
Цей шлях їхній — спокуса їм, хоч після цього устами своїми будуть хвалити його.
|
|
15
|
15
|
|
Ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы во а҆́дѣ положе́ни сꙋ́ть, сме́рть оу҆пасе́тъ ѧ҆̀: и҆ ѡ҆блада́ютъ и҆́ми пра́вїи заꙋ́тра, и҆ по́мощь и҆́хъ ѡ҆бетша́етъ во а҆́дѣ: ѿ сла́вы своеѧ̀ и҆зринове́ни бы́ша.
|
Як овець, поглине їх безодня; смерть буде пасти їх, і ранком праведні будуть володіти ними; сила покине їх, і могила буде житлом їхнім.
|
|
16
|
16
|
|
Ѻ҆ба́че бг҃ъ и҆зба́витъ дꙋ́шꙋ мою̀ и҆з̾ рꙋкѝ а҆́довы, є҆гда̀ прїе́млетъ мѧ̀.
|
Але Господь спасе душу мою від пекла, коли прийме мене.
|
|
17
|
17
|
|
Не оу҆бо́йсѧ, є҆гда̀ разбогатѣ́етъ человѣ́къ, и҆лѝ є҆гда̀ оу҆мно́житсѧ сла́ва до́мꙋ є҆гѡ̀:
|
Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її.
|
|
18
|
18
|
|
ꙗ҆́кѡ внегда̀ оу҆мре́ти є҆мꙋ̀, не во́зметъ всѧ̑, нижѐ сни́детъ съ ни́мъ сла́ва є҆гѡ̀.
|
Бо коли помре, то не візьме з собою нічого, не піде за нею слава її.
|
|
19
|
19
|
|
Ꙗ҆́кѡ дꙋша̀ є҆гѡ̀ въ животѣ̀ є҆гѡ̀ благослови́тсѧ, и҆сповѣ́стсѧ тебѣ̀, є҆гда̀ благосотвори́ши є҆мꙋ̀.
|
Хоч за життя вона ублажає душу свою, і славлять її за те, що догоджає собі,
|
|
20
|
20
|
|
Вни́детъ да́же до ро́да ѻ҆тє́цъ свои́хъ, да́же до вѣ́ка не оу҆́зритъ свѣ́та.
|
але піде до роду батьків своїх, які ніколи не побачать світла.
|
|
21
|
21
|
|
И҆ человѣ́къ въ че́сти сы́й не разꙋмѣ̀, приложи́сѧ скотѡ́мъ несмы́слєннымъ и҆ оу҆подо́бисѧ и҆̀мъ.
|
Так людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм.
|
|
1001
|
1001
|
|
Сла́ва:
|
Слава…
|
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
