1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ м҃и
|
Псалом 48
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, сынѡ́мъ коре́ѡвымъ, ѱало́мъ, м҃и҃. | Начальнику хору. Синів Кореєвих. Псалом. |
|
2
|
2
|
| Оу҆слы́шите сїѧ̑, всѝ ꙗ҆зы́цы, внꙋши́те, всѝ живꙋ́щїи по вселе́ннѣй, | Слухайте це, всі народи. Почуйте всі, хто живе на світі, — |
|
3
|
3
|
| земноро́днїи же и҆ сы́нове человѣ́честїи, вкꙋ́пѣ бога́тъ и҆ оу҆бо́гъ. | І прості, і знані, і багаті, й убогі. |
|
4
|
4
|
| Оу҆ста̀ моѧ̑ возглаго́лютъ премꙋ́дрость, и҆ поꙋче́нїе се́рдца моегѡ̀ ра́зꙋмъ. | Уста мої промовлятимуть премудрість, і помисли серця мого — розум. |
|
5
|
5
|
| Приклоню̀ въ при́тчꙋ оу҆́хо моѐ, ѿве́рзꙋ во ѱалти́ри гана́нїе моѐ. | Прихилю вухо моє до притчі і на гуслях пісні відкрию загадку мою. |
|
6
|
6
|
| Вскꙋ́ю бою́сѧ въ де́нь лю́тъ; беззако́нїе пѧты̀ моеѧ̀ ѡ҆бы́детъ мѧ̀. | Чого боятися мені в день біди, коли обступлять мене злочинства тих, що доганяють мене? |
|
7
|
7
|
| Надѣ́ющїисѧ на си́лꙋ свою̀ и҆ ѡ҆ мно́жествѣ бога́тства своегѡ̀ хва́лѧщїисѧ: | Ви, що надієтеся на силу свою та величаєтеся багатством своїм! |
|
8
|
8
|
| бра́тъ не и҆зба́витъ, и҆зба́витъ ли человѣ́къ; не да́стъ бг҃ꙋ и҆змѣ́ны за сѧ̀, | Людина ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього. |
|
9
|
9
|
| и҆ цѣ́нꙋ и҆збавле́нїѧ дꙋшѝ своеѧ̀: и҆ оу҆трꙋди́сѧ въ вѣ́къ, | Дорога ціна викупу душ їхніх, і не буде того повіки, |
|
10
|
10
|
| и҆ жи́въ бꙋ́детъ до конца̀, не оу҆́зритъ па́гꙋбы. | щоб залишився хтось жити вічно і не зазнав смерти. |
|
11
|
11
|
| Є҆гда̀ оу҆ви́дитъ премꙋ̑дрыѧ оу҆мира́ющыѧ, вкꙋ́пѣ безꙋ́менъ и҆ несмы́сленъ поги́бнꙋтъ, и҆ ѡ҆ста́вѧтъ чꙋжди̑мъ бога́тство своѐ. | Кожен бачить, що й розумні помирають так само, як і нерозумні та безумні гинуть, і багатства свої залишають іншим. |
|
12
|
12
|
| И҆ гро́би и҆́хъ жили̑ща и҆́хъ во вѣ́къ, селє́нїѧ и҆́хъ въ ро́дъ и҆ ро́дъ, нареко́ша и҆мена̀ своѧ̑ на землѧ́хъ. | Вони думають, що доми їхні вічні і оселі їхні з роду в рід, землі свої вони називають своїми іменами. |
|
13
|
13
|
| И҆ человѣ́къ въ че́сти сы́й не разꙋмѣ̀, приложи́сѧ скотѡ́мъ несмы́слєннымъ и҆ оу҆подо́бисѧ и҆̀мъ. | І людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм. |
|
14
|
14
|
| Се́й пꙋ́ть и҆́хъ собла́знъ и҆̀мъ, и҆ по си́хъ во оу҆стѣ́хъ свои́хъ благоволѧ́тъ. | Цей шлях їхній — спокуса їм, хоч після цього устами своїми будуть хвалити його. |
|
15
|
15
|
| Ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы во а҆́дѣ положе́ни сꙋ́ть, сме́рть оу҆пасе́тъ ѧ҆̀: и҆ ѡ҆блада́ютъ и҆́ми пра́вїи заꙋ́тра, и҆ по́мощь и҆́хъ ѡ҆бетша́етъ во а҆́дѣ: ѿ сла́вы своеѧ̀ и҆зринове́ни бы́ша. | Як овець, поглине їх безодня; смерть буде пасти їх, і ранком праведні будуть володіти ними; сила покине їх, і могила буде житлом їхнім. |
|
16
|
16
|
| Ѻ҆ба́че бг҃ъ и҆зба́витъ дꙋ́шꙋ мою̀ и҆з̾ рꙋкѝ а҆́довы, є҆гда̀ прїе́млетъ мѧ̀. | Але Господь спасе душу мою від пекла, коли прийме мене. |
|
17
|
17
|
| Не оу҆бо́йсѧ, є҆гда̀ разбогатѣ́етъ человѣ́къ, и҆лѝ є҆гда̀ оу҆мно́житсѧ сла́ва до́мꙋ є҆гѡ̀: | Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її. |
|
18
|
18
|
| ꙗ҆́кѡ внегда̀ оу҆мре́ти є҆мꙋ̀, не во́зметъ всѧ̑, нижѐ сни́детъ съ ни́мъ сла́ва є҆гѡ̀. | Бо коли помре, то не візьме з собою нічого, не піде за нею слава її. |
|
19
|
19
|
| Ꙗ҆́кѡ дꙋша̀ є҆гѡ̀ въ животѣ̀ є҆гѡ̀ благослови́тсѧ, и҆сповѣ́стсѧ тебѣ̀, є҆гда̀ благосотвори́ши є҆мꙋ̀. | Хоч за життя вона ублажає душу свою, і славлять її за те, що догоджає собі, |
|
20
|
20
|
| Вни́детъ да́же до ро́да ѻ҆тє́цъ свои́хъ, да́же до вѣ́ка не оу҆́зритъ свѣ́та. | але піде до роду батьків своїх, які ніколи не побачать світла. |
|
21
|
21
|
| И҆ человѣ́къ въ че́сти сы́й не разꙋмѣ̀, приложи́сѧ скотѡ́мъ несмы́слєннымъ и҆ оу҆подо́бисѧ и҆̀мъ. | Так людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
