1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ л҃з
|
Псалом 37
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, въ воспомина́нїе ѡ҆ сꙋббѡ́тѣ, л҃з҃. | Псалом Давида. На спомин [про суботу]. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, да не ꙗ҆́ростїю твое́ю ѡ҆бличи́ши менѐ, нижѐ гнѣ́вомъ твои́мъ нака́жеши менѐ: | Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене у гніві Твоїм. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ стрѣ́лы твоѧ̑ оу҆нзо́ша во мнѣ̀, и҆ оу҆тверди́лъ є҆сѝ на мнѣ̀ рꙋ́кꙋ твою̀. | Бо стріли Твої пройняли мене, і утвердив єси на мені руку Твою. |
|
4
|
4
|
| Нѣ́сть и҆зцѣле́нїѧ въ пло́ти мое́й ѿ лица̀ гнѣ́ва твоегѡ̀, нѣ́сть ми́ра въ косте́хъ мои́хъ ѿ лица̀ грѣ̑хъ мои́хъ. | Нема зцілення у плоті моїй від лиця гніву Твого, нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ беззакѡ́нїѧ моѧ̑ превзыдо́ша главꙋ̀ мою̀, ꙗ҆́кѡ бре́мѧ тѧ́жкое ѡ҆тѧготѣ́ша на мнѣ̀. | Бо беззаконня мої перевищили голову мою і, як тягар великий, пригнітили мене. |
|
6
|
6
|
| Возсмердѣ́ша и҆ согни́ша ра̑ны моѧ̑, ѿ лица̀ безꙋ́мїѧ моегѡ̀. | Засмерділись і загнилися рани мої від лиця безумства мого. |
|
7
|
7
|
| Пострада́хъ и҆ слѧко́хсѧ до конца̀, ве́сь де́нь сѣ́тꙋѧ хожда́хъ: | Пригноблений я і зовсім поник, весь день сумуючи ходжу. |
|
8
|
8
|
| ꙗ҆́кѡ лѧ́двїѧ моѧ̑ напо́лнишасѧ порꙋга́нїй, и҆ нѣ́сть и҆зцѣле́нїѧ въ пло́ти мое́й. | Бо стегна мої сповнилися запаленням, і нема зцілення у плоті моїй. |
|
9
|
9
|
| Ѡ҆ѕло́бленъ бы́хъ и҆ смири́хсѧ до ѕѣла̀, рыка́хъ ѿ воздыха́нїѧ се́рдца моегѡ̀. | Озлоблений був і смирився до кінця; ридаю від болю серця мого. |
|
10
|
10
|
| Гдⷭ҇и, пред̾ тобо́ю всѐ жела́нїе моѐ, и҆ воздыха́нїе моѐ ѿ тебє̀ не оу҆таи́сѧ. | Господи, перед Тобою всі бажання мої, і зітхання моє від Тебе не втаїться. |
|
11
|
11
|
| Се́рдце моѐ смѧте́сѧ, ѡ҆ста́ви мѧ̀ си́ла моѧ̀, и҆ свѣ́тъ ѻ҆́чїю моє́ю, и҆ то́й нѣ́сть со мно́ю. | Серце моє стривожене, покинула мене сила моя, і світло очей моїх — і того вже не стало в мене. |
|
12
|
12
|
| Дрꙋ́зи моѝ и҆ и҆́скреннїи моѝ прѧ́мѡ мнѣ̀ прибли́жишасѧ и҆ ста́ша. | Друзі мої і приятелі мої відійшли від мене, і родина моя стала осторонь мене. |
|
13
|
13
|
| И҆ бли́жнїи моѝ ѿдале́че менє̀ ста́ша, и҆ нꙋжда́хꙋсѧ и҆́щꙋщїи дꙋ́шꙋ мою̀: и҆ и҆́щꙋщїи ѕла̑ѧ мнѣ̀ глаго́лахꙋ сꙋ́єтнаѧ, и҆ льсти̑внымъ ве́сь де́нь поꙋча́хꙋсѧ. | А ті, що шукають душу мою, поставили сіті, і ті, що бажають мені зла, говорять про погибель і весь день замишляють підступи. |
|
14
|
14
|
| А҆́зъ же ꙗ҆́кѡ глꙋ́хъ не слы́шахъ, и҆ ꙗ҆́кѡ нѣ́мъ не ѿверза́ѧй оу҆́стъ свои́хъ: | Я ж, немов глухий, не чую і, як німий, не відкриваю вуст своїх. |
|
15
|
15
|
| и҆ бы́хъ ꙗ҆́кѡ человѣ́къ не слы́шай и҆ не и҆мы́й во оу҆стѣ́хъ свои́хъ ѡ҆бличе́нїѧ. | І став я як людина, що не чує і не має в устах своїх виправдання. |
|
16
|
16
|
| Ꙗ҆́кѡ на тѧ̀, гдⷭ҇и, оу҆пова́хъ, ты̀ оу҆слы́шиши, гдⷭ҇и бж҃е мо́й. | Бо на Тебе, Господи, уповаю я: Ти почуй, Господи, Боже мій. |
|
17
|
17
|
| Ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: да не когда̀ пора́дꙋютмисѧ вразѝ моѝ: и҆ внегда̀ подвижа́тисѧ нога́мъ мои̑мъ, на мѧ̀ велерѣ́чеваша. | Тому я сказав: нехай ніколи не потішаються [вороги мої]; коли спіткнуться ноги мої, вони звеличуються наді мною. |
|
18
|
18
|
| Ꙗ҆́кѡ а҆́зъ на ра̑ны гото́въ, и҆ болѣ́знь моѧ̀ предо мно́ю є҆́сть вы́нꙋ. | Я готовий до ран, і недуги мої повсякчас переді мною. |
|
19
|
19
|
| Ꙗ҆́кѡ беззако́нїе моѐ а҆́зъ возвѣщꙋ̀ и҆ попекꙋ́сѧ ѡ҆ грѣсѣ̀ мое́мъ. | Бо беззаконня мої я визнаю і печалюся через гріх мій. |
|
20
|
20
|
| Врази́ же моѝ живꙋ́тъ и҆ оу҆крѣпи́шасѧ па́че менє̀, и҆ оу҆мно́жишасѧ ненави́дѧщїи мѧ̀ без̾ пра́вды: | Вороги ж мої живуть і зміцнюються більше за мене, і намножилося тих, що ненавидять мене не по правді. |
|
21
|
21
|
| воздаю́щїи мѝ ѕла̑ѧ воз̾ блага̑ѧ ѡ҆болга́хꙋ мѧ̀, занѐ гонѧ́хъ благосты́ню. | Ті, що відплачують мені злом за добро, обмовляють мене, бо я про благодіяння дбаю. |
|
22
|
22
|
| Не ѡ҆ста́ви менѐ, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, не ѿстꙋпѝ ѿ менє̀: | Не покинь мене, Господи, Боже мій, не відступи від мене. |
|
23
|
23
|
| вонмѝ въ по́мощь мою̀, гдⷭ҇и сп҃се́нїѧ моегѡ̀. | Поспіши на поміч мені, Господи спасіння мого. |
