1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Ѱало́мъ п҃ѳ
|
Псалом 89
|
|
1
|
1
|
| Мл҃тва мѡѷсе́а человѣ́ка бж҃їѧ, п҃ѳ҃. | Молитва Мойсея, чоловіка Божого. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, прибѣ́жище бы́лъ є҆сѝ на́мъ въ ро́дъ и҆ ро́дъ. | Господи! Пристановищем нашим був Ти з роду в рід. |
|
3
|
3
|
| Пре́жде да́же гора́мъ не бы́ти и҆ созда́тисѧ землѝ и҆ вселе́ннѣй, и҆ ѿ вѣ́ка и҆ до вѣ́ка ты̀ є҆сѝ. | Перше, ніж з’явилися гори і створилися Земля і Вселенна, — од віку й до віку Ти єси. |
|
4
|
4
|
| Не ѿвратѝ человѣ́ка во смире́нїе, и҆ ре́клъ є҆сѝ: ѡ҆брати́тесѧ, сы́нове человѣ́честїи. | Ти повертаєш людину у тління і кажеш: «Верніться, сини людські!» |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ ты́сѧща лѣ́тъ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ де́нь вчера́шнїй, и҆́же ми́мѡ и҆́де, и҆ стра́жа нощна́ѧ. | Бо тисяча літ перед очима Твоїми — як день учорашній, що пройшов, як сторожа нічна. |
|
6
|
6
|
| Оу҆ничижє́нїѧ и҆́хъ лѣ̑та бꙋ́дꙋтъ: оу҆́трѡ ꙗ҆́кѡ трава̀ ми́мѡ и҆́детъ, оу҆́трѡ процвѣте́тъ и҆ пре́йдетъ: на ве́черъ ѿпаде́тъ, ѡ҆жестѣ́етъ и҆ и҆́зсхнетъ: | Ти, наче повінню, зносиш їх. Вони як сон, як трава, що зранку зеленіє й цвіте, а ввечері опадає, в’яне й сохне. |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ и҆зчезо́хомъ гнѣ́вомъ твои́мъ, и҆ ꙗ҆́ростїю твое́ю смꙋти́хомсѧ. | Бо ми в страху від гніву Твого, і від ярости Твоєї ми в тривозі. |
|
8
|
8
|
| Положи́лъ є҆сѝ беззакѡ́нїѧ на̑ша пред̾ тобо́ю, вѣ́къ на́шъ въ просвѣще́нїе лица̀ твоегѡ̀. | Ти поклав перед Собою беззаконня наші і таємне наше перед світлом лиця Твого. |
|
9
|
9
|
| Ꙗ҆́кѡ всѝ дні́е на́ши ѡ҆скꙋдѣ́ша, и҆ гнѣ́вомъ твои́мъ и҆зчезо́хомъ: | Всі дні наші минають у гніві Твоїм, і роки наші щезають, як мрії. |
|
10
|
10
|
| лѣ̑та на̑ша ꙗ҆́кѡ паꙋчи́на поꙋча́хꙋсѧ: дні́е лѣ́тъ на́шихъ въ ни́хже се́дмьдесѧтъ лѣ́тъ, а҆́ще же въ си́лахъ, ѻ҆́смьдесѧтъ лѣ́тъ, и҆ мно́жае и҆́хъ трꙋ́дъ и҆ болѣ́знь: ꙗ҆́кѡ прїи́де кро́тость на ны̀, и҆ нака́жемсѧ. | Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо. |
|
11
|
11
|
| Кто̀ вѣ́сть держа́вꙋ гнѣ́ва твоегѡ̀, и҆ ѿ стра́ха твоегѡ̀ ꙗ҆́рость твою̀ и҆зчестѝ; | Хто знає силу гніву Твого, щоб страхом перед Тобою виміряти ярість Твою? |
|
12
|
12
|
| Десни́цꙋ твою̀ та́кѡ скажи́ ми, и҆ ѡ҆кова̑нныѧ [и҆ нака̑занныѧ] се́рдцемъ въ мꙋ́дрости. | Навчи нас так обчисляти дні наші, щоб ми придбали серце мудре. |
|
13
|
13
|
| Ѡ҆брати́сѧ, гдⷭ҇и, доко́лѣ; и҆ оу҆моле́нъ бꙋ́ди на рабы̑ твоѧ̑. | Повернися, Господи, доки ж? Змилосердься над слугами Твоїми. |
|
14
|
14
|
| И҆спо́лнихомсѧ заꙋ́тра млⷭ҇ти твоеѧ̀, гдⷭ҇и, и҆ возра́довахомсѧ и҆ возвесели́хомсѧ: | Наповни нас вранці милістю Твоєю, Господи, і зрадіємо та звеселимось. |
|
15
|
15
|
| во всѧ̑ дни̑ на́шѧ возвесели́хомсѧ, за дни̑, въ нѧ́же смири́лъ ны̀ є҆сѝ, лѣ̑та, въ нѧ́же ви́дѣхомъ ѕла̑ѧ. | Звесели нас у всі дні наші — за ті дні, коли Ти смиряв нас, за літа, коли ми бачили зло. |
|
16
|
16
|
| И҆ при́зри на рабы̑ твоѧ̑ и҆ на дѣла̀ твоѧ̑, и҆ наста́ви сы́ны и҆́хъ. | І подивись на рабів Твоїх і на діла Твої і навчи синів їх. |
|
17
|
17
|
| И҆ бꙋ́ди свѣ́тлость гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ на на́съ, и҆ дѣла̀ рꙋ́къ на́шихъ и҆спра́ви на на́съ, и҆ дѣ́ло рꙋ́къ на́шихъ и҆спра́ви. | І нехай буде милість Господа Бога нашого на нас. Діла рук наших виправ і в ділах рук наших допомагай нам. |
