1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Pал0мъ п7f
|
Псалом 89
|
|
1
|
1
|
| Мlтва мwmсeа человёка б9іz, п7f7. | Молитва Мойсея, чоловіка Божого. |
|
2
|
2
|
| ГDи, прибёжище бhлъ є3си2 нaмъ въ р0дъ и3 р0дъ. | Господи! Пристановищем нашим був Ти з роду в рід. |
|
3
|
3
|
| Прeжде дaже горaмъ не бhти и3 создaтисz земли2 и3 вселeннэй, и3 t вёка и3 до вёка ты2 є3си2. | Перше, ніж з’явилися гори і створилися Земля і Вселенна, — од віку й до віку Ти єси. |
|
4
|
4
|
| Не tврати2 человёка во смирeніе, и3 рeклъ є3си2: њбрати1тесz, сhнове человёчестіи. | Ти повертаєш людину у тління і кажеш: «Верніться, сини людські!» |
|
5
|
5
|
| Ћкw тhсzща лётъ пред8 nчи1ма твои1ма, гDи, ћкw дeнь вчерaшній, и4же ми1мw и4де, и3 стрaжа нощнaz. | Бо тисяча літ перед очима Твоїми — як день учорашній, що пройшов, як сторожа нічна. |
|
6
|
6
|
| Ўничижє1ніz и4хъ лBта бyдутъ: ќтрw ћкw травA ми1мw и4детъ, ќтрw процвэтeтъ и3 прeйдетъ: на вeчеръ tпадeтъ, њжестёетъ и3 и4зсхнетъ: | Ти, наче повінню, зносиш їх. Вони як сон, як трава, що зранку зеленіє й цвіте, а ввечері опадає, в’яне й сохне. |
|
7
|
7
|
| ћкw и3зчез0хомъ гнёвомъ твои1мъ, и3 ћростію твоeю смути1хомсz. | Бо ми в страху від гніву Твого, і від ярости Твоєї ми в тривозі. |
|
8
|
8
|
| Положи1лъ є3си2 беззакHніz н†ша пред8 тоб0ю, вёкъ нaшъ въ просвэщeніе лицA твоегw2. | Ти поклав перед Собою беззаконня наші і таємне наше перед світлом лиця Твого. |
|
9
|
9
|
| Ћкw вси2 днjе нaши њскудёша, и3 гнёвомъ твои1мъ и3зчез0хомъ: | Всі дні наші минають у гніві Твоїм, і роки наші щезають, як мрії. |
|
10
|
10
|
| лBта н†ша ћкw паучи1на поучaхусz: днjе лётъ нaшихъ въ ни1хже сeдмьдесzтъ лётъ, ѓще же въ си1лахъ, џсмьдесzтъ лётъ, и3 мн0жае и4хъ трyдъ и3 болёзнь: ћкw пріи1де кр0тость на ны2, и3 накaжемсz. | Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо. |
|
11
|
11
|
| Кто2 вёсть держaву гнёва твоегw2, и3 t стрaха твоегw2 ћрость твою2 и3зчести2; | Хто знає силу гніву Твого, щоб страхом перед Тобою виміряти ярість Твою? |
|
12
|
12
|
| Десни1цу твою2 тaкw скажи1 ми, и3 њков†нныz [и3 нак†занныz] сeрдцемъ въ мyдрости. | Навчи нас так обчисляти дні наші, щоб ми придбали серце мудре. |
|
13
|
13
|
| Њбрати1сz, гDи, док0лэ; и3 ўмолeнъ бyди на рабы6 тво‰. | Повернися, Господи, доки ж? Змилосердься над слугами Твоїми. |
|
14
|
14
|
| И#сп0лнихомсz заyтра млcти твоеS, гDи, и3 возрaдовахомсz и3 возвесели1хомсz: | Наповни нас вранці милістю Твоєю, Господи, і зрадіємо та звеселимось. |
|
15
|
15
|
| во вс‰ дни6 нaшz возвесели1хомсz, за дни6, въ нsже смири1лъ ны2 є3си2, лBта, въ нsже ви1дэхомъ ѕл†z. | Звесели нас у всі дні наші — за ті дні, коли Ти смиряв нас, за літа, коли ми бачили зло. |
|
16
|
16
|
| И# при1зри на рабы6 тво‰ и3 на дэлA тво‰, и3 настaви сhны и4хъ. | І подивись на рабів Твоїх і на діла Твої і навчи синів їх. |
|
17
|
17
|
| И# бyди свётлость гDа бGа нaшегw на нaсъ, и3 дэлA рyкъ нaшихъ и3спрaви на нaсъ, и3 дёло рyкъ нaшихъ и3спрaви. | І нехай буде милість Господа Бога нашого на нас. Діла рук наших виправ і в ділах рук наших допомагай нам. |
