|
Псалом 77
|
Псалом 77
|
|
0
|
0
|
|
Ра́зума Аса́фу.
|
Повчання Асафа.
|
|
1
|
1
|
|
Внемли́те, лю́діє мои́, зако́ну моєму́, приклони́те у́хо ва́ше во глаго́лы у́стъ мои́хъ.
|
Слухайте, люди мої, закону мого, прихиліть вухо ваше до слів уст моїх.
|
|
2
|
2
|
|
Отве́рзу въ при́тчахъ уста́ моя́, провѣща́ю гана́нія испе́рва.
|
Відкрию в притчах уста мої і розкажу загадки віків давніх.
|
|
3
|
3
|
|
Єли́ка слы́шахомъ и позна́хомъ я́, и отцы́ на́ши повѣ́даша на́мъ:
|
Що ми чули і що взнали і що батьки наші розповідали нам,
|
|
4
|
4
|
|
не утаи́шася от ча́дъ и́хъ въ ро́дъ и́нъ, возвѣща́юще хвалы́ Госпо́дни, и си́лы Єго́ и чудеса́ Єго́, я́же сотвори́.
|
не втаїмо перед дітьми їх, сповіщаючи роду майбутньому славу Господню, силу й чудеса Його, які Він створив.
|
|
5
|
5
|
|
И воздви́же свидѣ́ніє во Іа́ковѣ, и зако́нъ положи́ во Ізра́или, єли́ка заповѣ́да отце́мъ на́шымъ сказа́ти я́ сыново́мъ свои́мъ,
|
Він дав свідчення в Якові, поставив закон у Ізраїлі і наказав батькам нашим переказати його дітям їхнім,
|
|
6
|
6
|
|
я́ко да позна́єтъ ро́дъ и́нъ, сы́нове родя́щіися, и воста́нутъ и повѣ́дятъ я́ сыново́мъ свои́мъ:
|
щоб знав рід майбутній — діти, що народяться, і щоб свого часу і вони сповістили дітям своїм.
|
|
7
|
7
|
|
да положа́тъ на Бо́га упова́ніє своє́, и не забу́дутъ дѣ́лъ Бо́жіихъ, и за́повѣди Єго́ взы́щутъ:
|
Щоб надію свою покладали на Бога, і не забували діл Божих та додержували заповідей Його.
|
|
8
|
8
|
|
да не бу́дутъ я́коже отцы́ и́хъ, ро́дъ стропти́въ и преогорчева́яй, ро́дъ и́же не испра́ви се́рдца своєго́ и не увѣ́ри съ Бо́гомъ ду́ха своєго́.
|
Щоб не були такі, як батьки їхні, рід непокірний і лукавий, рід непостійний у серці своїм та невірний Богові духом своїм.
|
|
9
|
9
|
|
Сы́нове Єфре́мли наляца́юще и стрѣля́юще лу́ки возврати́шася въ де́нь бра́ни:
|
Сини Єфремові озброєні, що стріляли з лука, повернули назад у день битви.
|
|
10
|
10
|
|
не сохрани́ша завѣ́та Бо́жія, и въ зако́нѣ Єго́ не восхотѣ́ша ходи́ти.
|
Вони не зберегли завіту Божого, в законі Його не захотіли ходити.
|
|
11
|
11
|
|
И забы́ша благодѣя́нія Єго́ и чудеса́ Єго́, я́же показа́ и́мъ
|
Забули діла Його і чудеса Його, що Він показав їм.
|
|
12
|
12
|
|
предъ отцы́ и́хъ, я́же сотвори́ чудеса́ въ земли́ Єги́петстѣй, на по́ли Танео́сѣ:
|
Він перед очима батьків їхніх сотворив чуда в землі Єгипетській на полі Цоан.
|
|
13
|
13
|
|
разве́рзе мо́ре и проведе́ и́хъ: предста́ви во́ды я́ко мѣ́хъ,
|
Він розділив море і перевів їх, поставивши воду стіною.
|
|
14
|
14
|
|
и наста́ви я́ о́блакомъ во дни́ и всю́ но́щь просвѣще́ніємъ огня́.
|
Вдень вів їх хмарою, а всю ніч — світлом вогню.
|
|
15
|
15
|
|
Разве́рзе ка́мень въ пусты́ни и напои́ я́ я́ко въ бе́зднѣ мно́зѣ:
|
Розсік камінь у пустелі і напоїв їх, наче з великої безодні.
|
|
16
|
16
|
|
и изведе́ во́ду изъ ка́мене и низведе́ я́ко рѣ́ки во́ды.
|
Із скелі вивів потоки, і води потекли, як ріки.
|
|
17
|
17
|
|
И приложи́ша єще́ согрѣша́ти Єму́, преогорчи́ша Вы́шняго въ безво́днѣй:
|
Вони ж не перестали грішити перед Ним та прогнівляти Всевишнього в пустелі.
|
|
18
|
18
|
|
и искуси́ша Бо́га въ сердца́хъ свои́хъ, воспроси́ти бра́шна душа́мъ свои́мъ.
|
Спокушали Бога в серці своїм, вимагаючи поживи душі своїй.
|
|
19
|
19
|
|
И клевета́ша на Бо́га и рѣ́ша: єда́ возмо́жетъ Бо́гъ угото́вати трапе́зу въ пусты́ни?
|
Говорили проти Бога й сказали: «Чи може нам Бог приготувати трапезу у пустелі?
|
|
20
|
20
|
|
Поне́же порази́ ка́мень, и потеко́ша во́ды, и пото́цы наводни́шася: єда́ и хлѣ́бъ мо́жетъ да́ти? Или́ угото́вати трапе́зу лю́демъ Свои́мъ?
|
Ось Він ударив по каменю, і потекли води, й полилися потоки, чи може Він дати й хліба? Чи може приготувати й м’яса народу Своєму?»
|
|
21
|
21
|
|
Сего́ ра́ди слы́ша Госпо́дь и презрѣ́, и о́гнь возгорѣ́ся во Іа́ковѣ, и гнѣ́въ взы́де на Ізра́иля:
|
Почув це Господь, і запалав гнів Його, вогонь спалахнув на Якова. І гнів піднявся над Ізраїлем,
|
|
22
|
22
|
|
я́ко не вѣ́роваша Богови, ниже́ упова́ша на спасе́ніє Єго́.
|
за те, що не вірили Богу і не уповали на спасіння Його.
|
|
23
|
23
|
|
И заповѣ́да облако́мъ свы́ше, и две́ри небесе́ отве́рзе:
|
Він наказав хмарам і відчинив двері неба.
|
|
24
|
24
|
|
и одожди́ и́мъ ма́нну я́сти, и хлѣ́бъ небе́сный даде́ и́мъ.
|
Дощем послав їм манну на поживу, хліба небесного дав їм.
|
|
25
|
25
|
|
Хлѣ́бъ а́нгелскій яде́ человѣ́къ: бра́шно посла́ и́мъ до сы́тости.
|
Хлібом ангельським живилися люди, поживи послав їм до ситости.
|
|
26
|
26
|
|
Воздви́же ю́гъ съ небесе́, и наведе́ си́лою Своє́ю лі́ва:
|
Він підняв у небі східний вітер і навів південний силою Своєю.
|
|
27
|
27
|
|
и одожди́ на ня́ я́ко пра́хъ пло́ти, и я́ко песо́къ морскі́й пти́цы перна́ты.
|
І, наче порох, сипав на них м’ясо — птахів крилатих, що сипалися на них, як пісок морський.
|
|
28
|
28
|
|
И нападо́ша посредѣ́ ста́на и́хъ, о́крестъ жили́щъ и́хъ.
|
Накидав їх серед табору їхнього біля наметів їхніх,
|
|
29
|
29
|
|
И ядо́ша и насы́тишася зѣло́, и жела́ніє и́хъ принесе́ и́мъ.
|
і їли вони до переситу; те, чого бажали вони, дав їм.
|
|
30
|
30
|
|
Не лиши́шася от жела́нія своєго́: єще́ бра́шну су́щу во устѣ́хъ и́хъ,
|
Але, коли ще не вдовольнили бажання свого, коли ще їжа була на зубах їхніх,
|
|
31
|
31
|
|
и гнѣ́въ Бо́жій взы́де на ня́, и уби́ мно́жайшая и́хъ, и избра́ннымъ Ізра́илевымъ запя́тъ.
|
гнів Божий прийшов на них і умертвив багатьох із них, і вибраних Ізраїля відкинув.
|
|
32
|
32
|
|
Во всѣ́хъ си́хъ согрѣши́ша єще́ и не вѣ́роваша чудесе́мъ Єго́:
|
Але й тоді вони не переставали грішити і не вірили чудесам Його.
|
|
33
|
33
|
|
и изчезо́ша въ суєтѣ́ дні́є и́хъ, и лѣ́та и́хъ со тща́ніємъ.
|
І минали дні їхні у марноті і роки їхні у тривозі.
|
|
34
|
34
|
|
Єгда́ убива́ше я́, тогда́ взыска́ху Єго́ и обраща́хуся и у́треневаху къ Бо́гу:
|
Коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його і навертались, і зранку благали Його.
|
|
35
|
35
|
|
и помяну́ша, я́ко Бо́гъ помо́щникъ и́мъ є́сть, и Бо́гъ Вы́шній изба́витель и́мъ є́сть:
|
І пригадували, що Бог — пристановище їхнє і Бог Всевишній — Спаситель їхній.
|
|
36
|
36
|
|
и возлюби́ша Єго́ усты́ свои́ми, и язы́комъ свои́мъ солга́ша Єму́:
|
Вони ніби любили Його устами своїми і язиком своїм корилися Йому,
|
|
37
|
37
|
|
се́рдце же и́хъ не бѣ́ пра́во съ Ни́мъ, ниже́ увѣ́ришася въ завѣ́тѣ Єго́.
|
але серце їх не було праведне перед Ним, і завіту Його вони не виконували.
|
|
38
|
38
|
|
То́й же є́сть ще́дръ, и очи́ститъ грѣхи́ и́хъ, и не растли́тъ: и умно́житъ отврати́ти я́рость Свою́, и не разжже́тъ всего́ гнѣ́ва Своєго́.
|
Він же, милосердний, прощав гріхи їхні і не знищував їх. Багато разів Він одвертав гнів Свій і зупиняв обурення Своє.
|
|
39
|
39
|
|
И помяну́, я́ко пло́ть су́ть, ду́хъ ходя́й и не обраща́яйся:
|
Він пам’ятав, що вони — тіло, вітер, що проходить і не повертається.
|
|
40
|
40
|
|
колькра́ты преогорчи́ша Єго́ въ пусты́ни, прогнѣ́ваша Єго́ въ земли́ безво́днѣй?
|
Скільки разів вони засмучували Його в пустелі і прогнівляли Його в краю безлюднім!
|
|
41
|
41
|
|
И обрати́шася, и искуси́ша Бо́га, и свята́го Ізра́илева раздражи́ша:
|
І знову спокушали Бога і ображали Святого Ізраїлевого,
|
|
42
|
42
|
|
и не помяну́ша руки́ Єго́ въ де́нь, въ о́ньже изба́ви я́ изъ руки́ оскорбля́ющаго:
|
не пам’ятали руки Його у день, коли Він визволив їх від гнобителя.
|
|
43
|
43
|
|
я́коже положи́ во Єги́птѣ зна́менія Своя́, и чудеса́ Своя́ на по́ли Танео́сѣ:
|
Коли явив їм знамення Свої в Єгипті і чуда Свої на полі Цоан.
|
|
44
|
44
|
|
и преложи́ въ кро́вь рѣ́ки и́хъ и исто́чники и́хъ, я́ко да не пію́тъ.
|
Коли обернув ріки й потоки їх на кров, щоб не могли пити.
|
|
45
|
45
|
|
Посла́ на ня́ пе́сія му́хи, и поядо́ша я́, и жа́бы, и растли́ я́:
|
Наслав на них мух, щоб жалили їх, і жаб, щоб гноїли їх.
|
|
46
|
46
|
|
и даде́ ржѣ́ плоды́ и́хъ, и труды́ и́хъ пруго́мъ.
|
Віддав гусені врожаї їхні і ниви їхні сарані.
|
|
47
|
47
|
|
Уби́ гра́домъ віногра́ды и́хъ и черни́чіє и́хъ сла́ною:
|
Побив градом виногради їхні і фигові дерева їхні ожеледдю.
|
|
48
|
48
|
|
и предаде́ гра́ду скоты́ и́хъ, и имѣ́ніє и́хъ огню́.
|
Великий град побив тварин їхніх, а отари овець попалила блискавка.
|
|
49
|
49
|
|
Посла́ на ня́ гнѣ́въ я́рости Своєя́, я́рость и гнѣ́въ и ско́рбь, посла́ніє а́ггелы лю́тыми.
|
Послав на них полум’я гніву Свого і кару люту через ангелів гніву.
|
|
50
|
50
|
|
Путесотвори́ стезю́ гнѣ́ву Своєму́, и не пощадѣ́ от сме́рти ду́шъ и́хъ, и скоты́ и́хъ въ сме́рти заключи́:
|
Відкрив дорогу для гніву Свого і не охороняв від смерти душі їхні, а тварин їхніх віддав на загибель.
|
|
51
|
51
|
|
и порази́ вся́коє перворо́дноє въ земли́ Єги́петстѣй, нача́токъ вся́каго труда́ и́хъ въ селе́ніихъ Ха́мовыхъ.
|
Уразив смертю кожного первістка в Єгипті, початки сили їхньої у наметах Хамових.
|
|
52
|
52
|
|
И воздви́же я́ко о́вцы лю́ди Своя́, и возведе́ я́ я́ко ста́до въ пусты́ни:
|
І підняв народ Свій, як овець, і повів його, як отару, по пустелі.
|
|
53
|
53
|
|
и наста́ви я́ на упова́ніє, и не убоя́шася: и враги́ и́хъ покры́ мо́ре.
|
Провадив їх у надії і без страху, а ворогів їхніх покрило море.
|
|
54
|
54
|
|
И введе́ я́ въ го́ру святы́ни Своєя́, го́ру сію́, ю́же стяжа́ десни́ца Єго́.
|
І привів їх до країни святої Своєї, на гору, що її обрала правиця Його.
|
|
55
|
55
|
|
И изгна́ от лица́ и́хъ язы́ки, и по жре́бію даде́ и́мъ [зе́млю] у́жемъ жребодая́нія, и всели́ въ селе́ніихъ и́хъ колѣ́на Ізра́илева.
|
Прогнав народи від лиця їх, землю розділив у володіння їм і покоління Ізраїля оселив у наметах їхніх.
|
|
56
|
56
|
|
И искуси́ша и преогорчи́ша Бо́га Вы́шняго, и свидѣ́ній Єго́ не сохрани́ша:
|
Але вони ще спокушали і засмучували Бога Всевишнього, і повелінь Його не виконували.
|
|
57
|
57
|
|
и отврати́шася и отверго́шася, я́коже и отцы́ и́хъ: преврати́шася въ лу́къ развраще́нъ:
|
Відступали і зраджували, як і батьки їхні, ставали ненадійними, як лук зіпсований.
|
|
58
|
58
|
|
и прогнѣ́ваша Єго́ въ хо́лмѣхъ свои́хъ, и во истука́нныхъ свои́хъ раздражи́ша Єго́.
|
Прогнівляли Його висотами своїми й ідолами своїми накликали гнів Його.
|
|
59
|
59
|
|
Слы́ша Бо́гъ и презрѣ́, и уничижи́ зѣло́ Ізра́иля:
|
Почув Бог, і запалав гнів Його на Ізраїля.
|
|
60
|
60
|
|
и отри́ну ски́нію Сило́мскую, селе́ніє є́же {селе́ніє Своє́, идѣ́же} всели́ся въ человѣ́цѣхъ:
|
Він відринув скинію Силоамську, оселю Свою, в якій оселився між людьми.
|
|
61
|
61
|
|
и предаде́ въ плѣ́нъ крѣ́пость и́хъ, и добро́ту и́хъ въ ру́ки враго́въ:
|
І віддав у неволю силу їхню, і славу їхню — у руки ворогів.
|
|
62
|
62
|
|
и затвори́ во ору́жіи лю́ди Своя́ и достоя́ніє Своє́ презрѣ́.
|
Віддав під меч народ Свій і розгнівався на насліддя Своє.
|
|
63
|
63
|
|
Ю́ношы и́хъ пояде́ о́гнь, и дѣ́вы и́хъ не осѣ́тованы бы́ша:
|
Юнаків їхніх попалив вогонь, і дівам їхнім ніхто не співав шлюбних пісень.
|
|
64
|
64
|
|
свяще́нницы и́хъ мече́мъ падо́ша, и вдови́цы и́хъ не опла́каны бу́дутъ.
|
Священики їхні загинули від меча, і вдовиці їх не оплаканими будуть.
|
|
65
|
65
|
|
И воста́ я́ко спя́ Госпо́дь, я́ко си́ленъ и шу́менъ от віна́:
|
Але встав, наче від сну, Господь, як силач, повалений вином.
|
|
66
|
66
|
|
и порази́ враги́ Своя́ вспя́ть, поноше́ніє вѣ́чноє даде́ и́мъ:
|
І уразив у спину ворогів Своїх, на вічний сором віддав їх.
|
|
67
|
67
|
|
и отри́ну селе́ніє Іо́сифово, и колѣ́но Єфре́мово не избра́:
|
Він відкинув оселі Йосифа і коліна Єфремового не обрав.
|
|
68
|
68
|
|
и избра́ колѣ́но Іу́дово, го́ру Сіо́ню, ю́же возлюби́:
|
А вибрав коліно Іуди — гору Сион, що її полюбив.
|
|
69
|
69
|
|
и созда́ я́ко єдиноро́га святи́лище Своє́: на земли́ основа́ и́ въ вѣ́къ.
|
І збудував, наче небо, святиню Свою на землі, і утвердив її навіки.
|
|
70
|
70
|
|
И избра́ Дави́да раба́ Своєго́, и воспрія́тъ єго́ от ста́дъ о́вчихъ:
|
І обрав Давида, раба Свого, від отар овечих покликав його.
|
|
71
|
71
|
|
от дои́лицъ поя́тъ єго́, пасти́ Іа́кова раба́ Своєго́, и Ізра́иля достоя́ніє Своє́.
|
Від доїння їх привів його пасти народ Свій — Якова, і насліддя Своє — Ізраїля.
|
|
72
|
72
|
|
И упасе́ я́ въ незло́біи се́рдца своєго́, и въ ра́зумѣхъ руку́ своє́ю наста́вилъ я́ є́сть.
|
І він пас їх у чистоті серця свого і руками мудрими водив їх.
|
